Ще сонним після ночі тихим містом,
Пташиний гомін ллється в далечінь,
У небі ні хмарини – синьо й чисто,
Лиш місяця бліда ранкова тінь.
Пробіг тихенько вітер у травичці,
Комусь кує зозуля в далині,
І люди наче зайві в цьому місці,
В ранкового покою царині.
Багато з них покинули краї ці,
Хтось повернеться, хтось скоріше ні,
Розкидало по світу українців,
І пусто стало – завдяки війні…
Блукають поряд спогади незримо,
Раніше тут літали птахи мрій,
Журба бере за все, що не утримав,
Не передбачив що лихих подій.
А сонце припікає все сильніше,
І гонить вітер спогадів мару –
Те що було й чого не буде більше,
Ніхто не подарує "нову гру".
Майбутнє наповзає наче спека,
Несе нову задуху новий день,
Палає у вогні бібліотека
Натхненних планів, задумів, ідей.
Здається опинилися у вирі,
Коли пливли рікою ми життя,
І кожен в боротьбі долає хвилі,
Та не стає тихіше течія.
