Засинаєш у місті, що не знає відключень світла.
Бігаєш вулицями у справах, які виповнюють Тебе,
Даруєш сенс цій метушні. Щодня знову.
Обіймаєш чоловіка, який добрий і зручний.
Вчасний. Котрий кохає Тебе. Законно.
Це не той, що давно, в іншій реальності
Притиснутий вибором сходив з розуму.
День за днем. Місяць за місяцем.
Розтрощена частина його досі лежить
Під дев'ятиповерхівкою на бетоні.
Можливо, коли б Ти відповіла, не сталося би
Стільки болю й стільки відчаю.
Бо ж Ти - найдорожче і наймоїше,
Що тільки було будь-коли в цьому світі.
Знаю, пішов би за Тобою. Після істерик,
Прощань та обіцянок. Пішов би,
Хоч інша частина конала б отруєна
Біля примезлого розбитого тротуару.
Найбільше жахає, що Тобі вже давно,
Дуже давно і дуже глибоко
Пофіг на мене. Минулось, пройшло - і згадати
Нічого отак особливо й немає.
Хворий тобою невиліковно, хронічно.
Пробач, якщо зможеш.
Хоч, певно, не варто.
Таблетки виснаги приймаю щодня.