В Світі хаос і страхіття,
Наступило лихоліття.
Нострадамуси й Пророки,
Правильно гадали поки.
Може це кінець, чи ні,
Ми квітнем, чи останні дні,
Земля нас грішних обіймає,
Нас кормить та і зігріває.
А раптом “чорная діра”, чи то ядерна війна,
Чи гігантська каменюка, прилетить згори без звука.
Кажуть, спалим вуглеводи,
З річок стечуть у землю води,
Ставки і ті геть повсихають,
Джерел поповнення втрачають.
Астероїд Діморфос, “Ш І”, чи може чат і бот,
Може інший приворот.
Чи така от гонорея, як росія чи корея,
Полюси змінитись можуть,
Чи "пришельці"допоможуть.
Прийдуть зверху “Магелани”,
Та й загонять нас до“ями”.
Вірус вилетить з Китаю,
Чи потоп із края в краю,
Землю може затопить,
Та й кінця наблизить мить...
Чи озон з повітря зникне,
Й Людству крах, воно не звикне...
І настане час розплати,
Як для бідних та й багатих.
Тут не золото, ні гроші,
Чим втішалися всі досі.
Тож колись проснемось вранці,
До Землі протуберанці,
Не летять, бо Сонце згасло,
Нам же з ним так було класно.
В Єлусстоні щось розпухне,
Той вулкан візьме і бухне,
Екологія загнеться,
Як нам жить тоді прийдеться?
Патоген і пандемія,
Неприємна теж подія,
В гирло Чорної Діри,
Землю втягне в час пори.
Людства стало забагато,
А ресурсів ніде брати.
Враз прийде біда чи край,
І добра вже не чекай.
Щож робить, як врятуватись?
Як від цього зла спасатись?
Відсіч дать Армагедону,
Тож у кого запитати,
Як тут Людство врятувати?
З гір мольфарів треба звати,
Як нам бути, щоб узнати,
Чи гадать на гущі з кави,
Щоби не “піймати гави”.
Краще все ж то науковці,
Дуже вже розумні хлопці.
Інтеграли, похідні,
Формул різних, цілі дні,
Від науки щастя мають,
Всі прожекти розглядають.
Трудяться над цим роками,
Й ті розводять лиш руками.
Кажуть що нема надії,
Бо ймовірність у події,
Дуже високо літа,
Й досяга відсотків ста.
Той вулкан десь розверзеться
І комета принесеться,
Пандемія й патогени ,
Знищать ДНК і гени.
Хоч трудились всі що сили,
Але руки опустили.
Залишилося молитись,
Чи то всім переселитись,
На Венеру чи на Марс,
Зонд літав не перший раз.
Інша є теж гарна тема,
Кажуть Сонячна Система,
Є в Чумацькому шляху,
Є в Віллмані й (Segue) - СЕГУЄ,
В Магелана Хмарі є.
Тож пора прийшла збиратись,
І з Землею попрощатись,
В Дальний Космос полетіти,
Ми ж бо Всесвіту є діти.
Відстань та парсека три,
Якщо в просторі вітри,
Дмуть попутні у вітрила,
Роздува космічні крила.
Все це казка, небилиця,
Це нікуди не годиться.
Маєм Землю цінувати,
І страшного не чекати.
Маєм надра, воду й небо,
Сонце світить, що ще треба.
Лиш з сусідами мирись,
Співпрацюй і не лінись.
Не потрібно нам гадати,
Про якісь страшенні дати.
Може чорт цей схаменеться,
Щастя Людям усміхнеться,
Ми ж Державу й Віру маєм,
З Богом, ворога здолаєм.
Миру!
Здох би путін - вбивця,
І його тупі як вівці,
Всі підрозділи й "отряди",
Були б Люди цьому раді.
В. Небайдужий.
Листопад 2024 р.
Примітка: Ш І – штучний інтелект.
ID:
1026141
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Дума (билини)
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 09.11.2024 10:31:05
© дата внесення змiн: 09.11.2024 10:34:09
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
Упродовж цих років я переходила від тривоги до відчаю, від обурення до жалю... Як зробити так, щоб не боятися довіряти? Моїх надій поменшало, але вони не зникли зовсім. 
