|
Сергій завжди сідає за цей столик. Тут не зовсім світло. Просто неможливо щось читати. Тут немає де зарядити ноутбук. Але тут живе спогад. Такий яскравий, такий живий … . У цього спогаду двоє неймовірно великих карих очей, які читають тебе мов книгу. Які знаю про тебе все … . І яким це все справді цікаво. Ні. Це не про адресу, освіту, кількість грошей у гаманці чи номер рахунку. Це про те, що саме тобі подобається, що тобі по справжньому болить, з чим ти ніколи не зможеш змиритися … . Як шкода, що Ти пропала … .
…………
Це сталося три роки тому. Цей самий столик. Раптом по його другу сторону з’явилась вона, Марія. У Сергія склалося враження, що лінія поділу проходила десь посередині. Її світ вирував там, з того боку. Хтось жваво виспівував, чергуючи польські та українські слова, хтось голосно сміявся, але … це все було десь поруч. Марія сиділа навпроти у цілковитому спокої. Щоправда, для нього вона спочатку просто видавалась неймовірною дивачкою у довгому платті, короною із волосся, зовсім відстороненим поглядом. Для неї поява Сергія теж була цілковитою несподіванкою.
- Як ви тут опинились? Це я вас не помітила чи ви не запитали дозволу?
- Вибачте, але ваша поява також є несподіванкою для мене. Я зараз відсяду. Не переживайте …
Сергій піднявся зі свого місця і зробив крок у напрямку сусіднього столика.
- Ой, ні … Поверніться. А що це у вас таке в руках?
- Це ноутбук. Моя робота. Я стараюся не тратити дорогоцінних хвилин. А якщо бути зовсім чесним, мені у ньому мабуть цікавіше, як за його межами.
- Цікаво. Чи можете повернути його іншим боком до мене? От … так … . Цікаво … Там можна писати і читати. Геніальний винахід. Ви мабуть з Відня, раз щось таке маєте.
- Та ні. Ніколи не був у Відні. Хоч був і значно далі.
- І що ще може цей ваш винахід?
- Мені трошки дивно, що ви мене про це питаєте. Але мабуть ваша іронія є таким запрошенням до спілкування. Назвемо його машиною, яка дозволяє шукати інформацію. Наприклад, якщо звернути увагу на стиль вашого плаття, я можу відповісти на питання, коли був збудований Скарбківський театр … або … чому у графа Скарбека не склалося особисте життя … або … які найцікавіші павільйони можна було відвідати на Східних торгах у Львові у 1896 році.
- Ох, куди ж ви скочили. Постривайте. У вас зовсім дивна незвична для мене мова. Але я спробую спілкуватися так само. На жаль, я знаю цю зовсім не сумну історію. Граф, наскільки мені відомо хворіє . Та й мабуть Львову зараз не до нього.
За спиною Сергія теж розвивались незвичайні події. Вже поважна пара пройшла повз спілкуючись англійською. А потім хтось неголосно включив одну з композицій Океану Ельзи.
- Боже, який дивний стиль. Навіть трошки болісний як на мене. Хто це у вас так співає?
- Це запис.
- Який ще запис. Звідки у вас ця дивна машина? Що за дивні лампи у вас за спиною?
- Я так само міг би запитати вас … про те, що діється у вас за спиною … . Адже там мала би бути стіна.
- Мені потрібно терміново вертати додому.
- Зачекайте. Скажіть хоч як вас звати.
- Марія Кручевська. Навряд чи ми ще зустрінемося.
……………………
Сергій годинами проводив час за цим столиком. Що сталося? Якесь дивне переплетення часу чи світів? Хотілося б знову її побачити. Людину з реального світу. Не обтяжену усіма цими приладами, звичками, принадами, модерними прагненнями. З якою так просто спілкуватися.
………………….
Вона з’явилася зовсім несподівано.
За її словами, у думках погодившись на цю зустріч. Цікаво, а хто ж тоді зробив її можливою …. .
……………………..
- Давайте не вдаватись у розмови про усі ці дивні ваші витвори. Давайте будемо просто людьми, що випадково зустрілись на вулиці. Дозвольте мені розгадати вас як загадку …
- Я весь перед вами.
- Ви надзвичайно самотня людина. І не кажіть, що це не так. Ви втупились кудись у свою машину, ви там щось шукаєте, ви там живете. Ви не озираєтесь навколо. Коли приходить весна, вам не цікаві очі, перші листочки дерев, перші квіти. Це все є у вашій машині у будь-який момент часу. Але ви не надто щасливі з цього. Тому ви тут, у кав’ярні. Ні, ви нікого не шукаєте. Ви просто прийшли торкнутися реального життя. Ви боїтеся його налякати собою, тому … . Тому ви були готові миттєво пересісти до іншого столика від мене. Але я вас не відпустила … . Чому?
- А можна я вам відповім …
Сергій знав усе про Марію Кручевську. Так, для цього потрібно було посидіти в архіві. Він навіть стояв поруч з будинком, в якому вона жила.
- Ви не є людиною свого часу. Ваші подруги не розуміють ваших захоплень. Дозвольте вгадати. Ви не поспішаєте на гамірні вечірки. Хоч ви і любите театр. Але там стало нецікаво … . Дозвольте вгадаю. Поруч з вашим будинком є аптека і ви товаришуєте з її власником. Разом ви проводите досліди. А ще ви малюєте. Ви пробували писати, але поки що вам не подобаються власні твори. Щоправда є щось, що вартує уваги. Але ви ніяк не наберетеся сміливості показати це одному з ваших впливових друзів. Ваші подруги вас не розуміють. Чому? Знову ж спробую вгадати. Вам зовсім нецікаві їхні теревені про вдале одруження … .
- Прошу вас, припиніть. Звідки ви це все знаєте?
- Маріє, я вже зрозумів, що між нами приблизно 140 років. Я не знаю ,як таке можливо, але щось сталось у цьому кафе такого неймовірного, що тут перетнулися світи. Що ж тут сталось, ось за цим столиком?
- Я не знаю. Але я спробую дізнатись …
…………………
Наступною зустрічі довелося чекати кілька місяців. Але що таке кілька місяців у порівнянні із 140 років?!
Марія одізвалась першою.
- Тут за цим столиком помер чоловік. Це сталось зовсім недавно. Тоді було дуже багато клієнтів. Він раптом піднявся в повен зріст і почав говорити. Він говорив про війни, про людську слабкість не навчатися на чужих помилках, іноді навіть власних, про те, що людина не змінюється взагалі. Час минає, а вона залишається все такою ж - cтрашенно обмеженою, примітивною, жадібною та заздрісною. Він звернувся до всіх, хто був поруч: переконайте мене, що я не правий …. Якщо ви не переконаєте мене у цьому, тоді немає сенсу у координаті часу. Нікому не вдалося це зробити. Невдовзі він помер. Мені здається, що саме це дозволяє нам з вами спілкуватися.
- Цікаво, що слова однієї людини раптом змінили цілий Всесвіт. Хіба це можливо?
- Іноді говорять, що двоє – це наче Всесвіт. Іноді говорять, що книжка – це цілий новий світ. Ви ж бачите те, що у вас перед очима. Отже, зараз у цю мить я - ваш Всесвіт.
- Мушу визнати, що це справді так.
…………………..
І знову місяці чекання. Чекання чого?
Ноутбук десь завалявся між книжками на столі. Весняне сонце наздоганяло веселими посмішками. Знову хтось насадив величезними рядами – родинами весняні квіти. Молоді жінки чинили справжній хаос, знімаючи з себе зимові обладунки, а чоловіки поважно схилялися та вертілися мов дзиґи … . А так … видається. Знову опущені обличчя у телефони, знову навушники. Ну як такій сказати щось звичайне, але не нав’язливе. Вона ж попросить написати у мережі …. .
………………….
Чекання чого?
- Я скучив за вами невимовно. Чи у вас просто не було бажання спілкуватися. Видається, що ця часова аномалія слухається вас. Попросіть її не виключатись якомога довше.
- А ви могли б просто зайти у мій світ. Чи там вас щось тримає?
- А чи це можливо? Мені здається, що вам з вашими бажаннями і мріями потрібно саме до мене.
- А ми можемо просто спробувати? Якщо творець цього дива виявиться неправим, то я, перейшовши у Ваш світ, зачиняю це вікно. Адже я перейду у кращий. Якщо ви у мій, то вікно залишиться назавжди.
- Але я перейду у ваш заради Вас, а не заради вашого світу.
- Звідки ви знаєте, заради чого перейду чи не перейду я. Тож давайте вирішувати, хто на що з нас готовий.
Сергій рвучко піднявся з місця і опинився на зворотному боці. Марія навіть не зрушила з місця.
- Чому ви залишились?
- Я знала, що ви будете тут. Мені не потрібен ваш світ. Мені потрібні ви.
- Але ж мій світ якраз для таких як ви. І я пробував вам про це розповісти. Мабуть я недостатньо старався. Вікно щезає. Чому?
- Бо ці слова про нікчемність виявились безглуздими. Бо людина заради людини готова на неймовірне. Зачекайте … Але ж ми саме у вашому світі. Я чую вашу музику.
- Так. Так, це Львів 21 століття. Це мій рідний всепоглинаючий напіввіртуальний світ. Можна починати думати над заявою про втрату паспорта ... . А можна забути про все, окрім нас ... хоча б ненадовго. Літаки, кіно, торгові центри ... . Я все ще розгублений. Що ж вам такій цікаво?
- О ні, покажіть мені спочатку новий театр … А ще … . А що ж тепер там, де була ріка? І чи чути зітхання будинків у Львові, так, як це було колись ... . чи вони тепер мовчать?
- О, ні ... мені здається, що вони ображені поснули ... . Але ходімо. Це ж тепер зовсім новий світ.
ID:
1020622
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.08.2024 22:12:38
© дата внесення змiн: 08.09.2024 21:49:23
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
