Франко́ -
камінна ба́ба
на курганІ поли́сілім
стражденної Отчизни-України
Франко - той був Титан Труда́
був обдарований чуттям краси
і ко́ристі Душі та Духа
Він
як ніхто́ по нім
зноси́в до вулика свого́ пилок й нектар
з усіх принадливих усю́д
зати́м робився мед
із то́го що ото прине́слось
Чи геніальна та пчола́ за те́ що із її труда́ стає́ться мід?
Ніскільки.
Ні.
бо Труд - не Гєній є
ба́, навіть тітанічний
безвпи́нний
архірезульта́тний труд.
Всі знахідки Франка́ - як квіти в лузі
-
виросли самі
-
не сотворе́нні ним
-
хоч й гарні неймовірно і живі.
Найвищий у селі будинок - не за́вжди церква
як тут не крути.
от Слово Гєнія запалює й з півсло́ва,
тоді як чесний труд Тита́на Трударя́
дає тобі
ЛИШЕ найкраще з кращого до ру́к,
але небесним зіллям ЦЕ, на жаль, не є́
й не бу́де
як не гірко
якби й не бу́ло Тараса́ попе́ред ни́м,
то все рівно́ Франко́ не за́йняв б його місце.
нія́кому труду́
заслугам
чи
хору́гвам
тебе́ на небо не підня́ть
нія́к
а от Тарас
належав Не́бові
уже від са́мого свого́ поча́тку
й платив само́тністю сирітською за ЦЕ
все сірома́нське сво́є в чужина́х життє́
і навіть після смерти
зму́ченого тіла
Франко́ ж
все бу́в
у гущі у́спіхів й прина́д життєвого прогресу
скоромину́щої мирської слави
зовсІм не те́ що зго́рблений Тара́с
іще дитиною
Тара́са
відірвали
від сім'ї
від дому отчого
і
України
то й став ВІН сиротою Божою за ТЕ
усе́ віддав
і
став ОДНи́М обранцем
Божим
як те ягня́ ОДНе́.
на небі ску́по брав свої слова́
клав на папір
як фа́рби
ву́голь
во́ду акварелі
безпомилковий
абсолютно кожний рух пера його́
мов пензля
чи руки з вугіллям
чи гострого гравю́рного ножа́
матеріальний світ
у всім
все був йому тюрмо́ю
з портретів дивиться на нас тому він те́мно так
жив сиротою в пустці на чужині
без справжніх друзів
зда́тних вгамува́ти біль
і
ту́гу
і
невлашто́ваність розде́ртої душі
яку зсере́дини нести́шимо пекло́
ніким не ви́диме кале́неє тавро́ богообра́ння генія-пророка
а
кождому проро́кови - ніяких благ
скарбів
Бог не дає́
а й
навпаки́
-
усе́ те́ забирає
-
все са́ме дороге́
і
залишає ли́ш
( на глум тобі )
глибокі всевидю́чі очі
щоб боляче дивитися
як всім
круго́м тебе́
є́ щастя
а тобі – нема́
й
не бу́́де
тож зрікся То́ГО ВСЬОГО
і
більш ніде́
уго́лос
він
не жалкува́в за тим
що ма́ли всі звичайні лю́де
ото
за ТЕ
відре́чення його
-
щоко́жденька його сльоза́
-
у слові писаному ним
-
соло́ніша за кров
й
безцінна
як те Перше Слово
веселкою без кольорів
сягав сумним північним небом
той довгий довгий корінь
великого Шевче́нкового серця
в якім пророк тримав свої пісні чорнила
О, як же ж
довго довго й довго
йшли пішки
на небачену Вкраїну
його слова́
без відгуку
що камінь у без дна́ криницю
ні спрагу не таму́є
й не дає́ надій
та́к
в тім сумнім саму́мі
й пропа́в
наш спраглий заслане́ць
забутий світом в’язень
засо́х у руских болота́х
пома́лу вріс у ру́ску трясови́ну
бо ж нІкому було́
йому
всю правду та́к як є́ сказати
що він уже помалу пропада́є
і душу продає́ свою
бажаючи сподобатись чужим по духу
що за спиною насміхалися над ним
дури́ли
і водили ца́па
…
так геній згнив в трясови́ні
і вто́п
і ничия́ хоч малощи́рая сльоза́
не провела́ його́ як має бу́ти
у час його лихи́х кончи́н
Бог дав йому Вогонь
і
Бог його забрав
і
з тих часів
не дав його нікому більше зно́в
Франко ж
мав ІНШУ силу
да́дену йому
то́й
пильнува́в НАШ отчий дім
як той Труда́р
і
був твердий як камінь із каменоло́мні
тоти́м предвічним і спадковим духом
А скілько ще́
того́ корисного
рідкІсного «каміння»
і всього іншого
вкрай необхідного
позно́сив
за своє́ життє́ Франко́
у НАШУ хату
щоби́ ми всі
у решті ре́шт
та́к не відста́ли
як другІ
навсе́
лише в своїй архаїці тісній
без зелене́ньких паростків новеньких
а Час невпинно утіка́в
і забира́в з собо́в
живий сучасний ритм
прито́мний пульс
культури всього світу
яка забу́ла
що така й була́
під руским чо́ботом приду́шена Вкраїна
світ
на́ той ча́с
найголосніше чув лише Франка́
ТОМУ
він - ТОЙ
ХТО втримав Україну
й
не да́в пропа́сти
іскрі українства
у
лиху годину
ТОМу́
-
чим да́лі
-
величе́зніша стає́
Франко́ва тінь
в віки́ віків
Бог дав йому Перо́
і
Бог його забрав
та
з ти́х старих часів
нікому більш не да́в
тож
кла́няймося
нашому великому Франко́ви
за все́
але́
як і раніше
-
вкляка́єм ми лише до Тараса́
й
щора́з
паде́ сльоза́ жалю́
-
не годні вчу́ть його вживу
торкну́тися
хоча би пи́лу
що не осів
ще з тих часів
від тих нужде́нних його ка́пців
в яких ходив він
світом ти́м своїм
і
так й не го́ден був
аж до самої сме́рти
вернутися додому з тих пучи́н
оце́ лише́ в труні
привезеній на возі
вернувся він до на́с
і
більше
не сказав
ні сло́ва
нічо́го
головне́
що́
ми
тепер
не си́роти уже́
він з на́ми
у своїй землі
до не́ба й далі
пророста́
неви́димо
продовжує свій шлях
у сокрове́ннім серці
ще
не́наро́дженого
генія
цієї
благослове́нної
на всі що є́
стражда́ння
й
перемо́ги
Вічної Вкраїни
Тара́с
сирітським щастям чу́в
щоко́жде Бо́же сло́во
давав його́ нам, як ніхто́
за те́
і
корінь від його душі
ішов
не в зе́млю предків
а́
у се́рце Бо́же
вічне
не турбувався він
як дІйде до пуття́
те Слово
зробив ту надлюдську́ робо́ту
і
є́ кому́
не да́ть пропа́сти Бо́жиїм дара́м
даре́ним нам через Тара́са
Ми
тільки
з-за
здобу́того із неба
його́ печа́льними очи́ма
сло́ва
й
живе́мо
на "Вкраїні ми́лій"
-
ніхто́ з мілья́рдів на́с
допо́ки
Він сказа́в на́м
са́ме та́к
-
й не зна́в
-
де́
ми́
живе́мо з ва́ми
і
яка́
вселенська
матери́нськая турбо́та
нас огорта́
в часа́х лиш наших
на
Богом
даній
на́м
землі
ВОНИ пішли
оби́два
і
лиши́лись
бо
після НИХ
до нас
ніхто
від Бога
не прийшо́в
і
після Тараса́
з земли́
хто́ ?
го́ден був підня́ти
його́ ша́пку
свято́го бо́лю
й
в на́с
нема́
тепе́р
ніко́го
із ТАРАСо́ВИМИ очи́ма
на ча́с на́ш
і
на на́с
він бачив все́
і
все́ сказав нам
все́ зрушив з місць
почутим словом Божиїм
й Своїм
ми до́вго слухали
і
тілько в ча́с оста́нній
в час кра́йньої біди́ із бід
до нас дойшло́
вре́шт
Тарасо́ве Сло́во
"Вкраїна ми́ла"
-
то́
-
єди́не місце на земли́
де ми́
не бу́дем си́роти
ніко́ли
як бу́в ото Тара́с
що
у своЇм великім серці
ховав від всіх
той океан жалю́
щоде́нних сліз
від неможли́вости
верну́тися живи́м
в цю́ зе́млю
щоби́ бода́й померти мирно в ній
зібрав
в два сло́ва
заповіт свій на́м
і
да́в
ТИМ
на́м
майбутнє
він
оди́н
всім на́м
все да́в
вкраїньмо ж
на Вкраїні милій !
Чудова поема! 
