Життя йде, але щось залишається на завтра
Я багато читала , а ще більше - ще ні
І Кафка...Боже , я ніколи не вивозила Кафку
У нього все так безнадійно , наче конаєш на дні
А життя воно й так стає рідким
Витікає абсурдом крізь пальці і затікає в свідомість
Від нього у мене судоми і від Кафки судоми
Наче я взагалі стороння на цьому суді
Наче двері вічні й вони для тебе
Але дивишся і думаєш , Господь , Кафко з тобою
Я не хочу, чуєш ? Я , Кафко, вже не хочу....
Я хочу просто жити і трохи миру на цій землі...
