. "За обрій летять і летять
Наші прожиті роки.
Вчора було лиш п'ять,
А сьогодні чути вже кроки..."
Ключі журавлині потягнулися в небо.
Летять і летять в синю даль журавлі.
Я знаю, за вами ридати не треба,
Та сумно і важко, сьогодні, мені...
Не курличте пісню печальну свою,
Ви в душу мою поселили тривогу.
Що знайду я в чужім та далекім кра́ю,
Коли я полину за вами в дорогу?..
Свою пісню не плачте, мої журавлі,
Серце рветься, ридає у мене самого.
Ви ж мене залишили на грішній землі,
Залишили в сльозах і в печалі одного.
Журавлі не спішіть у далеку дорогу,
Не курличте тужливу пісню-печаль,
Не будіть у душі безконечну тривогу,
Все, що було пройшло, а тепер тільки жаль.
Жаль моїх юних літ, жаль минулих пісень,
Що так швидко пройшли, промайнули...
А тепер у печаль повертаєте день,
Ключ останій за обрій уже повернули.
Журавлі, журавлі, друзі рідні мої!..
Я вам серце віддам,.. навіть душу.
З сумом сняться мені у саду солов'ї,
Та в дорогу далеку з вами я мушу...
... Рано чи пізно з вами я полечу...
В даль небесну незримо майну я за хмари.
Я не хочу журби, я не хочу плачу.
Я тіло віддам,.. а душу зустрінуть стожари.
Хай в останню хвилину насняться мені:
Синь бездонного неба,.. легкії хмари,
Шум зелених дібров,.. золотисті гаї,
Далекої юності замріяні чари...
Та липневії ночі, що їх п'ють солов'ї.
Все, що мав зал́ишу потомкам на згадку,
Лиш тривожне серце в собі понесу...
З легкою душею ступлю я на кладку,
Що розділя... ранішне сонце та чорну росу.
Володимир Кухарчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
От так і буває... Глянувши на поетів, які прочитали вірш і не відчули цього крику, чи пісні душі людини, яка оглянулась на пройдений шлях і відчула примарність людського життя... От і думаєш чому ж в них не знайшлося слів, чому вірш не задів їхню душу...
.................................
