Вона любила його світлі мрії,
Його волосся і веселий сміх.
Але вулкан кохання та надії
Лиш народився та відразу стих.
Його слова порушили мовчання.
Він так байдуже й тихо говорив,
Що це от вперше і уже востаннє
Він заспокоює її душі порив.
Він усміхався, а вона мовчала,
І сльози падали уже йому до ніг.
Вона не вірила, що легко так кохання
За мить розтане, наче перший сніг.
Його слова їй душу розривали,
Вплітаючись у черешневий цвіт.
Її любов так тихо помирала…
А він це бачив і сміявся вслід.
Вона ішла, не знаючи дороги
До здійснення конкретної мети.
Вона до крові позбивала ноги,
А серце скам’яніло від туги.
Вона вернулась, загубивши мрії,
Забувши массу «золотих» ідей.
Вона порожня і не має цілі.
Чи варто так калічити людей?
спс
я старалась...
