Так, я не класик. Я не знаю правил.
Не відрізняю ямбу від хорею,
Та я не прагну світової слави –
Лишень пишу. Здебільшого, душею.
Не хочеться здаватись графоманом
Й забруднювачем чистого паперу;
В наївні душі влазити обманом,
Зі слів облесливих сплітаючи химеру.
Мої слова прості і зрозумілі
І образи, що поруч, поміж нами –
Знайомі, мов світлини чорно-білі,
Хоч, може, й пожовтілі вже з роками.
Я інколи візьму перо у руки,
Наповню каламар журби чорнилом
І, намагаючись позбутися розлуки,
З папером поділюся наболілим…
15.03.11
ні, серйозно сильно.
я насправді страшенно прискіпуюсь до творів на цьому сайті(через те коментую мало).
і свої усі видалила, бо тут засилля графоманів.
Але якщо відкинути усі нинішні погоні за новизною - то Ви, певно, схожі на класиків...Просто й красиво.
І без самовпевнених дурниць.
Salvador відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, землячко! Про класичний напрям моєї праці мені вже не вперше говорять. Можливо - не задумувався. Але я не люблю складнощів там, де їх не має бути. Думка виражається словом і, прочитавши його, хтось інший має подумати про те ж... Не вважаю за потрібне "заводити рака за камінь". От і виходить просто...
