Дивний смак пригаслого воронами неба
Замучена, скривджена, солона «потреба»
Надія закрила шлях до закривавленого неба;
Викиди вуглецю з домішками
необережного гніву. Та чи дійсно
це все та сама потреба,
яку вчора ти стримував від каяття?
Залиши все на неї, - і вона залишить
шматок шовку від твого лиця,
тобі на згадку, тобі на втіху,
як пам”ять, з якої ти викарбуєш
гнилу плоть на формулярному стані
Посейдонового вінця.
Неосяжне дно мільйонних днів
в рамках замкнутого кола...
Неосяжне дно мільйонних днів
в рамках замкнутого кола...
Поштовхом, знизу від свого бога
почуття провини,
написане з необережністю слово: «Людина»
Людина?!..
Людина!..
Людина?!..
Постріл із вуст у сонячне сплетіння
вічної загадки життя. Відкрита сутність
суттєво незмінна. Молитва замінена,
змінена. Знищена, затоптана,
викривлена здогадами Ідея людська
Замінник повітря, зрада волі,
в комплекції зору свідомість твоя.
Падаючого янгола заразливий погляд,
із вуст твоїх тихо ллються самотні слова.