Позаду чути зрадливі кроки... –
враз хтось біжить за смертю,
а поки – ти лущиш гніт
благаючих сердець.
Позаду чути зрадливі кроки... –
Хтось палить думку в книгах.
Забувається ім’я. Приходить докір,
що розбивається
об самобутній опір слова,
заліза не окованного мить землі.
Знов чути зрадливі кроки... –
хтось шепче, благає допомоги,
а поки – ти лущиш гніт
благаючих сердець.
Смерть знов тікає, озираючись.
У сплячих венах застигає кров,
де загоряється бажання
від дешевого паперу і
поринає у гаряче від
людських прокльонів небо.
Позаду стихли ці зрадливі кроки!
Час з рухом зупинились вмить.
Не озираючись, -
проте тривожно тягне щось угору,
а поки ти лущиш гніт
благаючих сердець,
десь унизу кричить неспокій,
благає залишитись з ним
хоча б на мить.