Гравієм вилитий пісок нещадно нищить спокій
прибережних полів
ховається за висотою хворої діафрагми самотніх дерев
Гілками синього клену,
хворіють дзеркалами,
мовою безвітряного безголосся
мандрикові квіти,
заплетені в густому безтактовно голому волоссі
Скибками шуму вкриває прибережні човни
ластовиння грудей її.
Віють холодною німотою скарги мешканців
морської пітьми,
Зеленіє блудливою посмішкою
серцевий берег
ущерть заповнений кістками сонячних сходів
Останніми словами мерців.
Зі сирої землі
виповзають черви погрітись в нестерпному болю
холодного сонячного ланцюга подій
тримаючи квіти в зашліфованих до крові еритроцитах
вона пломеніє ковтаючи суху мандрикову воду.
Берег уривається крутими схилами у без сенсорний час
вітер нестерпно зміта її погляди,
берегові лінії зникають у відбитках ніжних ніг
Годинник мимохіть плаче. Кривава година.
Повзають черви,
чекаючи настання тепла.
Час сплива. Починається приплив.
Цнотливо посміхається,
ховає очі на морському дні,
де знаходиться простір від голих п’ят
Згортає сувій місцевих островів у свою холодну
змочену сухою водою шкіру і
вишукано іде геть.
проте залишає голодні вуста
на затоплених очима берегах
Приховує тишу в дзеркалах діафрагми хворих
мандрикових дерев
Знову чекаючи нового припливу.
Година кривава. Страх поїда її нутрощі
створює густу оболонку,
де вже вкотре народжується густа піна.
это класно 
