За віконечком стелиться край,
Де зростали й ростуть покоління.
З неба добрий Святий Миколай
Опускається в миті хваління.
Тихо падає білий сніжок,
Мов будує до хмар білі лави.
І Святий знову в світ робить крок -
Чи до Києва, Львова, Полтави.
Промінь сонця торкнеться вершин
І на морі схвилює знов хвилі.
Тут нема чи то расових стін,
А чи хтось йому милий, немилий...
Божа Матір погляне з небес,
І веселкою кине на землю
Силу щастя, любові, чудес,
Так потрібну... І так недаремно...
Миколай прилетить у вікно
Дитбудинку, в снігу до вершечку.
Дітям в серденько всипле тепло,
Цим малесеньким Божим овечкам.
І помітить в куточку листок,
Що тремтітиме в світлі розмаю,
І, мов в серці, тремкий голосок
Прочитає його Миколаю.
«Покровителю добрий дітей,
Миколаю Святий Божий з неба!
У святий, ніжний вечір оцей
Мені іграшок й торту не треба.
Нехай буде у серці тепло,
Нехай святість злітає ланами.
Нехай буде в країні добро,
А мені... подаруй, прошу,... маму... »
Миколай втер гарячу сльозу,
Подивився на спляче дитятко...
Воно в світі чекало весну,
Золоте, чарівне янголятко...
Кілька місяців ген відпливло,
Хоч й ятрились на світі цім рани,
Янголятко маленьке пішло
До одвічної всіх людей Мами...
