Хуйовіше не буває,
коли відчуваєш
сталеві поручні
на своїх зубах,
а потім по цих поручнях
ти ідеш
у темінь
до чийогось
Господа,
але не свого
хуйовіше не буває,
коли
контроль
згорає
за контрольною лінією
вистрілу
в скроні,
тоді втрачаєш
кров,
і совість
тут зовсім ні до чого,
«Тікаєш,
тікай». -
сказав
мій
старий
друг,
що жив колись в моїй
голові,
а потім
я його
заїбав
і він утік
теж
далеко,
в серцеві
пропорції
чужого
космозіркового
простору,
стягнутого
одним
швом,
щоб раз
в навіки-вічні
розірватись
у єдину фронтацію
ліхтарного світла.
І сказавши:
«Адіос
Невдахо»,
зникнути
назавжди і
для власника.
Хуйовіше не буває,
коли лежиш
напічканий,
власноруч,
створеними
тендерними
наркотиками
і не можеш
заснути,
бо,
коли починаєш
уявляти
красиву
жінку
з полум’яним
серцем
і олов’яними
губами
в уяві з’являється
старий
коматозник,
обв’язаний
скотчем
на голе
тіло,
котрий кричить тобі
«Чувак
ввимкни
камеру,
бо
я
тут
самовтішаюсь
руками»
і я перекручую
цей момент
на наступний,
в якому
з’являється
вже
підліток
з
блискучою
бритвою,
він голить
свою уявну
бороду
і посміхається,
перегортаючи іншу
сторінку книги,
автором
якої
напевно
є Вільям
Берроуз
в цю книгарню
забігає
захеканий
чувак
і кричить,
бо його
мучать внутрішні
паразити
я ж бачу
я
ж
бачу
він витяга
дробовик
і цілячись мені
в обличчя
спльовує
гірке
мокротиння
і падає
це мокротиння
на паркет
і паркет
набуває рис
берегу,
з пірсу
діти
блюють
на блакитно-сірих
риб
чути
постріл
куля потрапляє
в якусь картину
і я розумію
що я лінивий
і що лінивий
цей дробовик
і я засинаю
за сто двадцять
років
від своєї смерті
цей день,
ця ніч
були однакові,
однаковими
й залишаться
в навіки-вічні,
хуйовіше
не буває
хуйовіше й
не було,
але
я це пережив.