Цілячись у себе з відстані
Десяти ярдів
Хер влучиш,
Пам’ятай
На собі
Дотики її цупкі,
Наче
Машинне,
Масло,
Що топиться
У
Ратушах
твого
Нутра,
Дно
Його
Заповнене
Віршами
Жовчних
Поетів,
І Якщо туди
Ще накидати
Моркви,
То вийде надто
Гостро,
Надто
Барв
Багато
Буде
Перетравлюватись
Посмішка
Широтою
У двох сіамських котів,
Чи ти бачиш
Те, чого
Я не можу
Побачити:
Цих двох
Білошкірих
Санітарів,
Що мали
Народитись
У чорній
Шкірі,
Але цього не сталось
Вони тягнуть мене
За собою,
Я дерева
З корінням
Витягаю
І вкидаю
В калюжі
Розпещені
Сонцем,
Ти скажи
Чому
Усе не так,
Як у цих
Книгах,
Де
Жити,
Начебто
Тяжко,
Але дається
Санітари ведуть
Мене
У вежу,
Керуак,
Мене
Вибач,
Але
Я закричу,
Бо
Їх пальці
Надто гарячі,
Як
Дробовики
Вулиць
Детроїта
Чи Сієтла
Чи багато
Снів
По дорозі
Я втрачу
«Будь
Таким,
Як завжди» -
Кричать
Мені
Лісовики,
З малою зарплатнею
Замість рук
Вони мають
Сокири,
Так завжди:
Це їх робота,
І тільки
Її вони можуть
Виконувати
Я кричу
І кричу
Кричу
«Курва-мама,
Йобана
Соціальна
Несправедливість,
Тільки
Через те,
Що
Я
Альтернативно
Пишу
Ви
Мене
У цю
Гидку вежу
Забираєте
Побійтесь,
Бога суки,
Як
Звільнюся
То поріжу
Ваших
жінок
Порішаю
Ваших дітей,
Адже
Ви просто
м’ясо бездушне»
Один з санітарів
Зупиняється
І мовить
- Бруку, чуєш Бруку»
Звільнимо цього пацана
Нехай
Тікає,
- Добре, - відповіда
Інший санітар, -
Хай тільки
З шкіри поета
Вилізе
І ось я рвусь і біжу
Уперед,
А Брук
Стоїть
І через
Дзиґар
В зубах
Посміхається
«Раміро
Був,
Раміро
Пішов,
Раміро
Нічого
Не залишив
Нам,
окрім
Своїх віршів»
«Десять
Ярдів,
Десять
Ярдів» -
Гукаю я, -
«Хер влучиш»
«Влучу,
Тут і одного
Немає» -
Мовить Брук
Стріляючи
Я падаю
І відчуваю
Як з мого
Плеча
Злітають
Птахи,
Що завше співали
Всередині
Мене
Нехай
Це були сумні
Пісні
Та вони
Все ж таки були.
ID:
395125
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 24.01.2013 18:07:22
© дата внесення змiн: 24.01.2013 18:07:22
автор: ImmortalPsycho
Вкажіть причину вашої скарги
|
