Чомусь, інколи ми забуваємо думати
Забуваємо мріяти, сміятися, любити,
Б’ємо себе головою об стіну
І з жадібністю беремося життя пити
Яке тече рікою з крану в стакан,
Холодними краплями біжить нам по горлі
Не помічаємо знову чогось той капкан
Який стоїть для нас, як подарунок долі.
І душа блукає поміж людей поснулих
Яким все одно на чиєсь, головне своє.
Пропускаю сонячні промені крізь келих.
Погодьтеся, адже добре коли двоє
Живуть разом, ділять радість та піцу
Дивляться одне і те ж шоу опівнОчі
Насолоджуються м’якістю одного матрацу
А зранку відправляються у будні робочі.