Годинник невтомно відстукував час
Звук руху стрілки втомлював вуха
Я відчував спрагу і навіть не раз
Сидів сам в кімнаті й нікого не слухав.
Я був радий просто тому, що живу
Любив так дивитись на Сонце до болю,
До втоми в руках по житті я пливу
І в якості лодки використовую долю.
І кожна ріка має свій океан,
Моя ж ріка біжить стрімко до тебе
Раптом водоспад, я беру дельтаплан
Лечу над землею, поближче до неба.
І хай там і холодно, вітряно, мокро
Поміж отих перисто-купчастих хмар
Але я спішу, мій мобільний на "вібро",
Моя голова - це так званий димар
З неї завжди виходять ідеї,
Тоннами лиються чиїсь слова
Кожен із нас має власні двері
В які він заходить нажившись сповна.
