Я відмовляюся вірити…
Що звуки нескінченного пориву
Покращили чиєсь життя.
Незмінний сором – без відриву,
Незмінна легкість – без тепла.
І монотонність в осередках днини
Віщує монолітний грець.
В палких вимо̀гах мозкової слини
Не буде видно – де кінець
Не буде вартої уваги,
Не буде фальшу і чудес.
Найвищий сорт
Абстрактної поваги,
Це значно гірше.
Ніж прогрес.
Я відмовляюся вірити.
Навіть в образ.
Чесної брехні!
