Одна душа на двох,
і подих на одного,
його не потребую,
будь-ласка, не проси.
Не покидай цю душу,
розквітчану тобою,
вона зів'яне миттю,
візьми її! Візьми!
Піду хоч за край світу,
хоч в пекло, хоч у рай
стисни сильніше руку,
мене не відпускай.
Хай стежкою нестерпною,
по скелях тих нагих,
хай тугою болючою,
піду від всіх живих.
І байдуже, що буде,
здригнеться хай земля,
хай плаче небо зорями,
без тебе я не я!
Не хочу я лишатись,
жива я там, де ти,
не змушуй нас прощатись,
прошу тебе, не йди!
Я ладна все віддати,
навіть своє життя,
я зможу все забути,
крім твого небуття.
Який скрипаль без скрипки?
Яка без тебе я?
Яка душа без смутку?
Я наче не жива.
Стою на краю прірви,
ти йдеш кудись у даль,
візьми мене з собою,
прошу, не покидай!
Не посилай той подих,
вдихни своє життя,
я піду замість тебе,
однако не жива.
Цей смуток ріже серце,
втрачаю сенс буття,
не покидай цю землю,
спустіє вмить вона.
Всесильний, батьку-вітре!
Молю, не розлучай.
Чарівна, мати-земле!
Прошу! Не забирай.
Прошу, безкрає небо,
закрий свої врата,
прошу мій ніжний ангел,
даруй нам двом життя.
Чому всі відвернулись?
Залишилась сама.
Чому мене не чують?
Солодка гіркота.
І подих той єдиний,
його зробила я,
нестерпний шлях тернистий,
ще певно не пройшла.
Який цей шлях без тебе?
Без тебе я не я!
Живу? Та ні, існую!
Нема мені життя.
ID:
454708
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.10.2013 03:03:23
© дата внесення змiн: 16.10.2013 03:28:31
автор: Чуточка Божевілля
Вкажіть причину вашої скарги
|