Минають дні, минають ночі,
наш час нестримно так спливає,
пробач, що голову морочу,
просто тебе не вистачає.
Чого мовчиш? Мене не знаєш?
На сміх слова оці візьмеш?
Не сподіваюсь що згадаєш
в тебе сім'я … авжеш.
Не для забави я писала
не зазіхаю на чуже,
лиш раптом просто пригадала
що ти на світі теж десь є.
Серед буденного простою
серед тривог серед журби
так захотілося спокою,
а втіхою завжди був ти.
Я лиш хотіла пригадати
чому раділа, чим жила,
як жаль, що не могла сказати -
частинка ти мого життя.
Що би було, та щоб змінилось
як склалось подальше все життя,
як би на мить ми повернулись,
до мене – ти, до тебе - я.
Мене не вчили римувати
я не складала іспитів
просто так легше розмовляти
надію маю..... зрозумів.
Пробач що я потурбувала
що стежу, як твоє життя
злих намірів повір не мала,
щасливий ти - радію я.
