кожна мова
має своє особливе звучання,
для кожної - унікальне,
кожній людині - своє, не загальне,
особисте, принаймні
до того моменту,
як не поділиться
враженнями
від музики слів.
іспанська - для крадіїв,
пристрасті, карнавалів,
це мова танго
й відвертості.
англійською мовила б впертість,
тактовність
і пунктуальність.
а ще тонкий гумор,
туман, чай з молоком
і кекси з родзинками.
годинники би хвилинки
вимірювали англійською.
мистецтво б жило італійською,
солодким вином
і сонцем,
з каміння різнИм віконцем
й балконом десь у Вероні.
у революції ж мова -
французька,
як разом з тим, і в молитвах,
сповідях
і палітрі
бузкового кольору,
витонченість
і пафосність...
але не знайома їй лагідність.
німецька - це як не дивно,
мова водночас сильна
й привабливо еротична,
лоскоче грубо і ніжно
точність
і педантичність
разом з турботою й теплістю...
польська - це мова шляхетності,
романтики
і історії,
блакитної крові
й нескорених,
а також центральних площ.
російська - це ніби дощ,
свіжий і нескінченний..
мова класиків і учених.
українська - така буремна,
у таємницях
і у традиціях,
українська - це вечорниці,
це ворожіння і божевілля,
мова весни,
мова весілля
і православних свят.
китайська - єдиний знак,
весь всесвіт у чорному кольорі
і візерунку граційно тонкому...
в японській - складність простого,
велике в маленькому,
сила в слабкому,
це плескіт хвиль
Тихого океану.
у кожної мови - своя нірвана.
Марина Смагіна
http://vk.com/smahinahttp://www.stihi.ru/avtor/rinacem
так тонко відчули і розіклали по поличках 
