Я маю час.
І жменьку димних слів.
Бо має хтось ще вірити в безсоння.
Турботи вічні, мабуть, не ламають нас.
Але… ламає трохи…
Відстань. Від долоні…
Яка у неспокійні сни,
У морок, у гарячці, у незгоді
Своєю ніжністю. Поділиться.
Й міцні…
Цілунки подарує…
Ех, добродій!
Яке ти маєш щастя!
Тож цінуй,
Бо вже такого більше і не буде!
