І мить… Лиш мить… Ще мить… Щемить.
Ви чуєте? Весна життям тремтить!
Народжується ще одна дитина,
Маленька, але все-таки людина.
Малює сонце променем стежинку –
Дорогу-долю божої дитинки.
Весняний вітер хмарки відганяє…
Весна… Народження вітає!
Біленькі ніжки роблять перші кроки,
А ясні очі світяться, мов жар,
І перед ним розкрився світ широкий,
А перед світом – вірний син – Кобзар!
Він ще малесенький, білявий хлопчик,
Шукає десь «залізні» ті «стовпи»,
Ховається у бур'янах високих,
Співаючи, не зна, що є пани.
Та він дитина – і живе щасливо…
Але дитинство й щастя швидко йшли:
Навчання у дяка, батьків могили,
У пана Енгенгардта стусани.
Солодкого відчув Тарасик мало,
Хоч, ні, для нього Україна – наймиліш,
І, знаєте, взаємно покохали –
З любові створений був кожен вірш.
Шевченко жив народом й для народу,
Його слова – німий крик українців.
Черпав душею мудрість, ніби воду,
І виливав на «Кобзаря» сторінки.
Не міг мовчати, коли правда гине,
Не міг стояти, коли доля йде,
Не міг дивитись на страждання України,
Як ниций ворог кров народу п'є.
Тарас Шевченко – щирий син Вкраїни,
Суворий батько завтрашнім синам,
За все життя не мав у шлюбі жінки –
Коханій Батьківщині все віддав.
До Кобзаря звертаються і нині,
Шукаючи в його рядках слова,
Які колись змінили Україну,
В яких навіки істина жива.
Здавалось: прожили свій вік, померли…
Але Шевченко житиме завжди!
Коли усі під владою завмерли,
Він вирвав корінь мук із-під землі!
Коли не мали сил прошепотіти,
Він горло рвав, а правду говорив!
Коли боялись в інший бік ступити,
Зривався, біг, неначе землю рив!
Коли всі інші час свій відбували,
Боровся він і виграв боротьбу!
Усім покращало, всім добре стало,
А я згадаю знову про весну.
Вона його малесенькі легені
Наповнила новим і свіжим днем.
Життя у нього не було на сцені,
Та він героєм став численних сцен.
Кобзар в літературі, у мистецтві,
Та що казати, геній у житті!
Його ім'ям назвати би планету –
У Всесвіт полетіли би вірші!..
Весна, мов пролісок, його подарувала,
Весна й забрала квіточку свою.
Ясне світило в небі засіяло!
Ви бачите Тарасову зорю?
Вона усьому світу сяє щиро,
Таких не має більше на Землі.
Живіть у єдності по честі і щасливо,
Аби не було соромно весні...
2011 рік
ID:
528219
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.10.2014 18:29:09
© дата внесення змiн: 06.10.2014 18:29:09
автор: Ганнуся Дудник
Вкажіть причину вашої скарги
|
