Зимовий вечір дихає в плече,
на склі мені лишає візерунки.
Я кутаюсь від холоду плащем
й до кави зігріваю зимні руки.
Всміхаюсь до золочених листків,
що памороззю вибиті на вікнах;
не осінь вже, лише зима - напів
вторгнулася в природу непомітно.
А хтось вчорашню проповідь забув,
притишеного вітром падолисту
й мені його розпуку і журбу
морозом фарбував над раннім містом.
І враз згадала той осінній сон
в якому була осені порада,
там шепотіла мряка за вікном
і світ тримала ця зимова зрада..
