Не зву тебе в мовчанні чи утомі,
не хочу бачити снігів блаженну синь,
лиш знову повертаюся до дому,
до рідних і легких моїх святинь.
Твоя ж душа далека і холодна
на поклик не озветься, не простить,
лиш світла правда житиме ще довго
та доля все ж не стелиться щомить.
Блаженна загадка, у чому ж вся провина?
За те, що не зігріла рідну суть,
за те, що у розлуці і гордині
не розміняла невідомих мук.
І в цьому ревно каюсь і благаю
ні, не тебе - та й сон завжди правий.
Щоденно я молюсь і проклинаю
нахабний відчай, той забутий гнів.
У ніч тривожну та таку незрячу
залізна міць в якій не винен ти,
незламна ціль несказаних пробачень
звучить крізь тишу музикою снів.
Мета уперто в серце ніжно стука, -
впіймати і затримати Любов,
на мить відчути погляд й любі руки,
той несказанно милий їх вогонь.
Погасне і зітреться з часом пам'ять
і цей мотив загубиться без слів,
але я знову, знову повертаюсь
до світла невідгаданих святинь..
