вустами палити – страшніше, ніж ти вважав, хоча б вже тому, що я зовсім тобі чужа, й пов'язує нас тільки давнє «я не лишу».
слова ті згубились, немовби пішли під шум (мені, втім, не вадять триматися на плаву).
зосталось натомість запекле торкання вуст, болючіш за котре хіба що укуси змій.
вустами палити – заскладно, щоб ти зумів і душу не стратить при тім, і мене не вбить байдужістю й льодом, тим більше, що лід – в тобі: ним очі палають і він же в словах бринить.
якщо вже я марю, якщо вже я бачу сни, то тільки про те, як розбити цей клятий лід.
цілунки опалюють спину і шкіру пліч, цілунки смакують не медом, але вином.
і мушу повторювать болісно знов і знов: «вустами палити – це так, ніби в серце – сталь».
так випали ти мені лінію вздовж хребта.
