Відсвіжити думки
в перемитій дощами траві,
де розсипались бедрики,
наче гранатове зерня…
І очистити пам’ять, мов сад,
від колючого терня,
прорідити густі бур’яни
у своїй голові…
Наковтатися пахощів пряних
зі смол деревних,
захмеліти собі в океані
пахучих веро́нік…
З ностальгією щемкою
вижухлі аркуші хронік
погортати, вмостившись
на свіжому лоні весни…
Відіслати е-мейлом комусь
найніжніший привіт –
і далекому наче,
й водночас такому близькому!..
І поставлену зопалу крапку
змінити на кому –
може щось та й складеться
із плином розтрачених літ…
Полоскати думки
в океані густої трави,
в білій піні кульбаб,
що осипались лагідним пухом…
Лоскотати уяву,
мов кішку пухнасту за вухом,
і, зірвавшись у небо,
окрикнути вітер: “Лови!”
Запливти поміж хмари,
пірнати дельфіном углиб,
і водойму душі очищати
од плісняви й моху,
паперові кораблики мрій
відпускати потроху –
в бірюзові поля
з косяками мандруючих риб.
Так, Наталочко, іноді якраз цього і хочеться: вітерцем полетіти у небо якнайдалі від усіх тривог. Чудовий вірш, що має свою неповторну атмосферу свободи душі. Класно!
де розсипались бедрики,
наче гранатове зерня…
І очистити пам’ять, мов сад,
від колючого терня
це щось на межі уявного і згадуваного, така ниточка єднання - тремтлива і рятівна ...!!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталочко, дякую! Вмієте провідчути. А світлинка яка чудова!
Фантастично так... Що самому "зірваватись у небо" разом з "лагідним пухом"... "кульбаб" услід за "косяками мандруючих риб" щоб "полоскати думки" у "свіжому лоні весни".
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радію, що так позитивно сприймається! І дякую Вам за добрі слова на аджресу цього вірша!