ми пазлюємо місто на наші з тобою інтимні місця,
кілометри маршрутів вздовз набережних та під'їздів.
з-поміж всіх моїх фраз тобі найбільше сподобалась ця:
"вполювати любов, як впольовують диких звірів."
але що ж тут поробиш? це внутрішній ходжа читає прямий наказ
і йому протидіяти може лише абсолютний цинік.
щовесни у кафешках і парках розгортаються сотні військових баз,
із яких випливають мільйони уражених, взимку нормальних ще психік.
випадково зустрівшись десь на умовних задвірках Європи,
подолавши кордони, відчуваючи власну культурну інакшість,
випиваючи ніжність, солодку, як полуничний сироп,
набуваєш сміливості вірити у кармічну безкарність.
випускаєш на волю звіра, на якого чатує сильніший звір
і триває війна до світанку, який повертає у персонічну клітку.
але й тоді ти заплющуєш очі, щоб обманути недосконалий зір
і нагріваєш ранкове повітря так, як дешеве вино - підліткову вечірку.
ти кусаєшся, б'єшся, лишаєш на тілі пам'ятні знаки, червоні сліди,
ти ніби боїшся, що пам'яті може виявитися недостатньо,
але ти і справді не знаєш, чи матимеш змогу вертатись сюди
і чи буде у цьому місті все так само вчасно та ідеально.
я нікому не розповім, що ти тириш продукти з Carrefour,
не хвилюйся, маленька, засинай у своїх апартах.
І якщо ти за вечір дванадцять разів перетнула Босфор -
це любов. а любов однозначно страшніша за Спарту.
p.s. часом не зовсім зрозуміло, який вчинок означає зраду всасних принципів, а який - дорослішання цих самих принципів.
