Я проходжу біля тебе і знову бачу його. Він пронизує мене крізь тіло і заходить в душу, потім проходить в думки і, ніби, перечитує їх. Як тільки я його бачу, мені стає ніяково. Іноді намагаюсь його не помічати, але відчуваю на собі, він мене обпікає, і я від болю відвертаю голову. Я його не боюсь, але ніяк не можу звикнути. Він у всіх різний, але в тебе особливий. Буває палкий, що навіть крізь очі видно випромінені стріли емоцій, тоді ж доводиться їх обходити, щоб стріла не влучила в мене. Буває холодний, що аж тіло лоскоче, мені від того хочеться ним вертіти, як змія, і тоді тобі здається, що у мене щось не в порядку з психікою. Іноді він настільки радісний, що я навіть сміюсь тобі у відповідь. Коли байдужий, я хвилююсь, коли опущений, я замислююсь, коли різкий, я вдивляюсь. Він - надзвичайний, адже його можна зрозуміти без слів, і я кожен раз проходжу біля тебе, щоб спіймати його - твій погляд.
