На написання цього вiршу мене сьогоднi несподiвано натхнула Свiтлана Борщ (щиро дякую Вам, Свiтлано!), яка розмiстила файний вiрш про калину на лузi i про вiтер, який летить iз Сходу у Карпати. Який галичанин, читаючи такi рядки, не згадає нашу народну пiсню "Ой там, на лузi, при дорозi..."?(Про трьох братiв-галичан, якi пiдiрвали себе у криївцi, але не здалися НКВСникам.) Ось i я пригадав. I одразу почали складатися рядки...******************************************************
На цьому лузi, треба знати,
Калина квiтне з тих часiв,
Коли три брати з Прикарпаття
Своїх позбавились життiв.
Їх оточили у криївцi,
Та рук вони не пiдняли -
В них залишалась вибухiвка
Й вони себе пiдiрвали.
...Старший з них мав уже дружину,
Що, втративши чоловiка,
Вiд нього народила сина
I виховала без батька.
Минули роки й став дорослим
Її й того героя син,
Знайшов собi лагiдну жонку
I теж нащадка має вiн.
Син цього чесного батька,
Онук героя-вояка
На Сходi Пiвденнiм воює
Батькiвщину свою рятує.
...Iз Сходу вiтер у Карпати
Летить сьогоднi не дарма,
Летить вiн до сiм'ї солдата
Звiдти, де триває вiйна.
Його дружина молоденька,
Батьки i бабця, вже старенька,
Чекають на рiдну людину -
Чоловiка, онука, сина.
I забувати нам не слiд:
Його чекає також дiд -
Той, що загинув юнаком,
Двадцятирiчним вояком.
Не кличе молодий той дiд
Онука в "потойбiчний свiт",
А хоче, аби на той луг
Прийшов живим його онук,
Бодай пiд вечiр, бодай зранку
I випив бiмберу там склянку,
Мовчки, без тостiв i без слiв -
За українських воякiв,
За всiх загиблих i живих
Стрiльцiв геройських сiчових.
Гарно, Міку, тривожно на душі від написаного. Яке непередбачуване життя! Хай боронить Бог того вояка, адже його рід і так заплатив уже сповна за Україну. А Вам дяка за написане.
Mik (галицька миша) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вам велика дяка, Ганночко, за увагу! Й нашим воякАм минулого i теперiшнього часу!