|
Світ у якому людина знає коли помре таки настав.
Біл це прекрасно знав і щосили хотів, щоб на його рахунок припинили приходити ці бісові незліченні дні. Дні за днями він жив усе одним і тим же вівторком. Вівторок, коли він народився, вівторок, коли він ріс, вівторок, коли йому виповнилося 19, вівторок, вівторок, вівторок... Вівторок... Вівто...
-Джею, я так не можу більше!- він увірвався в інтернет-кафе вицвілою курткою брудно-зеленого кольору, темно-каштановими кучерями, присипаними ранньою росою та родинкою у складці лівої повіки.
- Одінові підштанки, що знову сталося?- цей рудуватий товстун ніколи не сприймав нічого близько до серця,-ти знову за своє? - на його хакерському рахунку було уже достатньо днів, щоби прожити вічність тричі з половиною,- ну нащо, нащо тобі здалося покінчити з собою? У тебе є все! У тебе є дім...
-Батьківський.
-...собака...
-Робот.
-...кохана дівчина...
- Чувак, це те саме, що кохатися з електрочайником, а потім кип'ятити у ньому туалетну воду!
- Що?- Джей подавився хот-догом і почав кашляти.
Біл просто дивився.
Навіть якщо він і подавиться, все-одно не помре. Джей ще не віджив свої три з половиною вічності, тому система просто відновить його заляпані гірчицею та чилі легені і програміст надалі смачно чавкатиме шматки сосиски.
Біл бачив це уже сотню разів. Усе відбувалось наче в уповільненій зйомці: ось рудий синіє і падає, лазерний промінь сканує його тіло і рахунок , час починає іти для Джея навпаки і от він знову витріщається на Біла сірими поросячими очима і кусає хот-дог.
- Вона просто повія, яка спить з першим-ліпшим , у котрого в запасі до біса днів.
-Так. Вона просто шикарно стогне.
-І не кажи.
Обидва хлопці замовкли.
Джей - уявляючи ніч з нею.
Біл - прокручуючи в голові діалог і розуміючи, що втратив нитку, з якою йшов у цей лабіринт мінотавра.
- Джей, мені потрібно, щоб ти зламав мій рахунок.-він нахилився над прилавком, за яким Джей сидів і дивився порно з якоюсь рудою кралею, в якій Біл упізнав свою двоюрідну кузину.
-Я тобі уже сотню разів говорив, чувак, ну не можу я. Не можу і все. Є люди яким система дає імунітет проти таких як я. А якщо я спробую зламати твій акаунт - полетять мої дні, як фанера на Міланом.
- Парижем. - за звичкою виправив хлопець.
- Вони недалеко одне від одного.
Біл зітхнув.
Уже три роки він намагається припинити подачу днів на свій рахунок, а воно все ніяк. І система не приймає запити про зняття днів з рахунку, і Джей боїться його ламати.
А йому самому це лайно уже настільки набридло, що хоч вовком вий, а навіть постріл в голову миттю залікується імплантатами системи.
- Чувак, не парся. Заведи собі хом'ячка і переспи з Тіфані з другого триместру. Живи поки можеш!- розвів руками Джей , завертівшись на просілому від його ваги кріслі-крутилці. Воно остаточно просіло і рудий гепнувся на підлогу, простромивши собі голову вилкою від вентилятора.
Система запопадливо відновила його для трьох з половиною вічностей і дала нове крісло.
У цей час Біл уже був на холодному осінньому повітрі безлюдної вулиці.
Люди проходили повз нього, наче крізь.
Вони ліниво просочувалися через систему, яка кишіла у повітрі безліччю мініатюрних приладів. Система була усюди.
Біл усвідомив, що система знаходиться і в ньому й що було духу побіг додому. Не оглядаючись. Не розуміючи що і де. Наштовхуючись на людей.
Ноги самі привели його в рідний триместр. В батьківський дім до собаки-робота і википаючого чайника на плиті.
Біл зачинив двері на три замки, сповз , зачепившись капюшоном за клямку і насилу перевів подих.
Не скидаючи взуття, він було чкурнув у ванну, але капюшон нагадав про себе, врізавшись в горло блискавкою куртки.
Хлопець подолав цього ворога і, залишивши куртку на клямці , рвонув у ванну, по дорозі скидаючи з себе весь одяг. Зі штанами довелося повозитись, оскільки він не зняв черевиків, але зрештою вони, як і білизна, упокоїлись на підлозі за порогом ванної кімнати.
Та поки хлопець випростався перед дзеркалом, система автоматично оділа його з допомогою 3-d принтера.
Біл помчав на кухню, де саме вистрілив кришкою чайник, від якої хлопець вчасно ухилився і, тремтячими руками вимкнувши плиту, взяв усі рулони фольги з полиць.
Стіни та стеля у ванній стали відбивати світло лампи краще, покриті шаром сріблистої фольги.
Переконавшись, що система блокується через супер-папір, Біл позбувся одягу.
Він обстежив кожен сантиметр свого тіла, намагаючись знайти ключ чи код, чи принаймні чіп, як любили писати сценаристи старих, як світ фільмів про інопланетян, проте не допомогло. Він взявся обстежувати свою спину, скориставшись двома дзеркалами і ледь не отримав розрив серця, коли його відображення у настінному дзеркалі сповістило про час обіду.
Хлопець прожогом вискочив із ванни, перечепившись через поріг і ледь не впавши. Система завбачливо оділа його у рвані джинси та полосатий светр із сірими полосами та ще більш сірими.
Біл заліз під покривало і слухав як шалено калатає його серце.
Несподівано ввімкнувся телевізор і хлопець підскочив , як ошпарений.
- Іди до біса! До чорта тебе, й*бана система!- до його слуху долинули істеричні нотки у його голосі.
Світ наче розтроївся на те, що він чує, каже і робить у вповільненій зйомці.
Біл побачив, як він у незграбній позі, намагається втриматися на ліжку, що страшенно пружинить, кричить на телевізор і кидає у нього годинник. Годинник показує 13:02 яскраво-синіми світло діодами і вповільнюється у польоті доки не зависає в повітрі за шість дюймів від екрану.
У титрах, що теж зупинилися, Біл встигає прочитати, що система дала збій і тепер тривалість життя людини генерується від одного до трьох днів у залежності від його чи її даних особистого рахунку.
Годинник показав 13:03 і врізався у екран , розбиваючи його на друзки.
Біл продовжує кричати і смикати руками, показуючи fuck кублу дротів і скла.
***
- Так , друже. Все гаразд. Все добре, головне не обнадіюй себе ,- сказав він.
-Ні. Це просто чудово!- Біл потер потилицю,- треба перевірити рахунок. Це могли бути просто галюцинації.
- Просто перевір. Чи це справді так?- каже він знову і розпливається в усмішці, побачивши ці давно жадані цифри " На вашому рахунку 0 років 1 день 11 годин 01 хвилина 30/29/28/27.... Секунд"
***
Біл ішов вулицею у натовпі. Люди пробігали повз, ніби крізь, ніби у вакуумі, на мить затримуючись поглядом на його щасливій усмішці.
У вуха несподівано врізався схвильований гул, різкі крики та скрегіт гальм авто, сирену...
"О Боже! Він помирає!"," Чому у нього не зупиняється кров?","Чому система так повільно відновлює його рани?!"
Натовп у відчаї зірвався з місця, наче зграйка заляканих горобців і розбігся до своїх домівок. Хтось сьогодні не побачить в живих чоловіка, доньку, батьків... Хтось не побачить це завтра, а хтось...
- Людство повинне себе нищити, щоб відроджуватись з попелища,- обернувшись, Біл бачить перед собою Хану. Його колишню однокласницю.
Вона стоїть у куртці, явно великій на неї, це й заляпаній кров'ю, зминаючи в руці листок з рекламою марки шампуню.
-Привіт.
- Це банально, коли тобі лишилось жити якихось півтора дні,-Хана виплюнула жуйку, поціливши у сміттєвий бак. Її пальці були холодними, коли вони сплелися з його.
- Не будь занудою , як у школі, Біле,- вільною рукою вона смикнула його за пасмо волосся,- проведемо ці півтора дні як ціле життя.
Біл не роздумуючи на що підписався , кивнув, заледве впізнавши у цій дівчині старосту класу зі школи.
***
Він відчував її тендітне тіло , як ніколи чітко, заледве торкаючись його пучками пальців.
- Людство повинне знищувати себе ,- повторила Хана.
Біл зітхнув і глянув на неї.
- Це так дивно,- посміхнувся він,- за якусь добу я встиг покататися у парку розваг, спробувати кальян, скупатися у озері в центра...
-Е ні! Озеро було випадково!- дівчина тицьнула пальцем йому під ребра.
- Ай! Але ж було!
- Ну так...
-А тепер я лежу в одному ліжку з дівчиною на ім'я Хана.
Вона вперлась ліктем у подушку й глянула , очікуючи ще чогось. А може й не очікуючи. Так здалося Білу.
- Хана...- Біл смакував її ім'я, наче вишневий джем. За добу він устиг дізнатися про неї більше, ніж за усі роки мук у школі. Він дізнався, що її батько фермер, а мати померла , коли їй було три, подавившись оливкою, про те, що насправді їй подобається дивитись футбол і реслінг , а не нудні дівчачі шоу, про те, що Хана насправді ще й Луїза, але її бісить це принцесяче ім'я...- найбільший парадокс у тому, що я більш за все хотів накласти на себе руки, доки не зустрів дівчину на ім'я ХАна, тоді коли за кілька хвилин нам з тобою ханА!
Біл не знав чи то йому сміятися , чи плакати, бо воно все якось не те.
За вікном горіли будинки, розливалися стічні води з прорваних труб, грабувалися магазини...
А йому хотілося лежати і гріти її холодні руки.
Хана мовчки набрала номер свого рахунку. У неї лишилося стільки скільки ж і в нього. П'ять хвилин. Лише... На секунду більше.
Біл зітхнув.
- Помремо тут чи виберемо ефектнішу місцинку?
-Ти дебіл,-вона засміялась і закурила.
Він забрав у неї цигарку і, затягнувшись, згасив недопалок у екрані мобільного. Воно уже все якось... Не важить.
- Напевно треба сказанути щось на кшталт як у Ромео і Джульєтті,-висунула теорію дівчина.
-А давай просто мовчати?
І вони мовчали.
Біл не думав ні про що. Він відчував її холодні руки, так чітко, наче вони були одним цілим зі спільною кровоносною і дихальною системами.
Хвилина.
- Знаєш...- Почали обоє одразу.
- Давай ти,- всміхнувся він.
-Ні. Ти.
-Гаразд. Я радий що зустрів тебе. Це найкращі години у моєму житті.
-А я хотіла сказати,що мені захотілось ванільного морозива.
Вони розсміялись.
Хоча вона й сказала це, Біл був упевнений, що вона хотіла сказати щось інше.
3 секунди...
2 секунди...
-Я...- Почав було він.
У цю мить закінчився і почався світ.
*
*
*
Примітка:
"Що сталося?"-запитаєте.
Просто сталося так, що саме Біл і був системою, але не знав про це.
Коли його час добіг до кінця, система перезавантажилася у лоні Хани, з якою вони мали останній статевий контакт.
Збій у системі трапився через те, що Біл відгородив себе від зовнішнього світу плівкою з фольги, яка не пропускає сигналів , а також тому, що він пережив сильний емоційний сплеск.
ID:
648219
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.03.2016 21:03:16
© дата внесення змiн: 10.04.2018 20:24:13
автор: teo.
Вкажіть причину вашої скарги
|
