І якщо весна ця буде тривати,
Усе, що я маю – це голос і дати,
Усе, що я вмію – це дихати й жити,
І твоє волосся знайоме і житнє,
І твої зап’ястя, неначе Господні,
Сповнені тугою і серцями,
Найгірше у смерті – погодні умови,
І жодних різниць
Між абонномерами.
Жодної згадки, жодної туги,
Літнє сонце так проситься в руки,
Надвечір сходить засмага і спомин,
Двадцять п’ять років без оборони:
Стільки часу, щоб позбутися втоми,
Стільки часу, щоб працювати на совість.
Стільки часу, щоб усе зупинити,
І потім знову усе починати,
Навіть по смерті, коли усе зникне
Ти завжди будеш міцно триматись
Холодного серця своєї Вітчизни,
Любові теплих подертих
Пальців.
