Можемо просто не говорити,
Можемо просто мовчати,
Мова як дужий сталевий якір
Триматиме мене щільно з тобою
Як дві суміжні могильні плити –
Тільки тоді я перестаю боятися
Смерті,
Як ти починаєш сміятись.
Нести в собі тепле повітря із обох
Твоїх осілих легень,
Нести його, і виносити на мілину,
Заговорювати ним риб,
Які викидуються на берег,
Море хвилюється – перетягує
Ремінь,
І стільки снігу, що невідомо де
Починаєтся темінь,
І тільки чути, як Господь
Заготовляє деревину.
Буде розпалювати з неї серця,
Щільні і глибокі,
Допоки у цих серцях
Не зявиться твердість,
Допоки не випече з них
Відчай і спокій,
І залишиться тільки
Совість,
Жодного страху на те, щоб
Померти,
І жодного страху
По смерті.
Найголовніші слова – це ті, якими
Ти зможеш мовчати,
Усе завжди починається з втрати,
І тільки любов починається
З мови,
І втіха сходить на всіх навколо,
І ніщо не повториться більше
Ніколи,
Ціле життя, щоб любити голос,
Яким ти уміла
Сміятись.