Солідарність таки існує!
Непомітна ніким солідарність,
Стиха собі долі парує,
Павутинням нас обплітає.
Я йшла, а тепер вже їду…
Ось така швидка метаморфоза
Ти так, само прохожа, незнайома, людино
Була прохожою, а стала проїжджою.
А з нами ще сотні таких, що чи то їдуть,
Чи то йдуть…
Байдуже, перед всіма єдина дорога…
Тільки щасливці з нас не впадуть….
Всі тихенько шепчемо « О боже».
Повз нас проїжджають машини,
А ми чи то їдемо чи йдемо,
Ми раптом ділимось на чужих і своїх
На піших та тих, за кермом….
Але це миттєві думки, які відразу ж згасають…
Машини, насправді, чи їдуть, а чи пливуть….
І кожен із нас забуває про заздрість….
Сплітає наші долі тиха солідарність….
Нема метушні, як то буває завжди…
Ти мене не штовхаєш, і я тебе не сварю…
Просто нам усім стало раптово байдуже…
І кожен дума лише « Дійду – не дійду?».
Просто мені трохи весело, хоч і мокро…
Просто трохи смішно, хоч лячно…
Можливо, тобі зовсім кепсько…
Але однаково, ми з тобою разом.
Неприємність, погоджуюсь повністю,
Але зізнайтесь, що не така вже сіра…
Нам із нашою хронічною мокрістю…
Ще добряче пощастило.
Адже ти не скажеш, що ти нещасливець
Не посмієш сказати, коли я поруч
Коли нас десятки таких самих мокро - хронічних…
Всіляких, здорових та хворих.
Мені навіть шкода, що завтра розтане
Нежданий несподіваний сніг
І завтра вже з вами
Ми будемо їхати – йти, як чужі.
То може, не варто ганити надто на владу…
На їх невчасну, непрофесійну роботу.
Бо ж було б інакше, і ніколи б ми з вами…
Не відчували цю солідарність…
