Мадонно українського села,
Ґвалтована, катована, розп'ята,
Я вірю в тебе. Доторкнусь чола,
Де у віночку і калина, й м'ята —
Благослови! Дай сили і снаги
У світ нести твоє дитя і волю
Попри дощі, тумани і сніги,
Щоб відшукати оту згубу — долю,
Що до Сибіру прадідів звела,
Які посміли не скоритись звіру...
Мадонно українського села,
Тебе і досі ще несуть в офіру...
Гарний вiрш, Любове. Дiйсно, багато важких випробувань випало на долю жителiв села. Я хоч сам у селi нiколи i не жив, лише до родичiв у гостi приiжджав, але тут справдi, якщо поглянути на iсторiю, то можна побачити постiйне гноблення селянок i селян за будь-якого режиму. То крiпацтво, то розкуркулення, з куркулями нiби як боролися, коли справжнiх господарiв i господинь до Гулагу вiдправили, то колективiзацiя, у колгоспи усiх заганяли, та й нинiшня елiта - директори аграрних холдингiв до простих селян ставляться, як до бидла. Ще й висмiюють селянок досить часто, тут далеко ходити не треба, як приклад, Верка Сердючка спiвае:
Нiхто мене не любить, нiхто не приласкае
Пiду я у садочок, наiмся черв'ячкiв
Вони такi чудовi i рiзнокольоровi
Я покладу iх в ротик i тихо ням-ням-ням.
Нi, ну, у них же з головою все гаразд. Якщо дiвчину кинув хлопець - сумувати вона буде, журитися, плакати, але черв'якiв жрати нiколи не пiде. Виставляе украiнських дiвчат дибiлками.
Ну про черв'ячків, то це не Сердючки авторство, я ще зі школи пам'ятаю цей дурнуватий віршик.
Але я з Вами повністю згодна.
Дякую, Дмитре, за візит. Зі святами Вас!
Нi, ну, якби Верка Сердючка його також вважала дурнуватим, так вона б же його спiвати нiколи б не стала. А якщо спiвае - значить вона вважае цi рядки шедевром, класикою свiтовоi поезii.
А я вiд Сердючки вперше це почув, так а iх автор невiдомий, у стилi "народна творчiсть" чи хтось все ж таки своiм "поетичнiм здiбностям" цi рядки приписуе? Нi, ну, це не те, що б я дуже цiкавлюся цим питанням, але, так, заради iнтересу чого б i не запитати.
Вас також вiтаю зi святами.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00