Терпкість буває різна:
Бува тернова грізна,
Або ж любовна слізна
Чи лимонно-капризна,
Мчить, неначе крізь призму,
Затерплим хроматизмом.
І для всіх то різний є смак
І багато його так,
Неначе розсипаний мак,
Що на городі схований.
Й питаєш в себе: хто ж вони,
Ті чорні в тілі ворони —
Крячуть, шкребуть, гірчать
У голову, в той вічний чат
Із пащек, пускаючи чад?
Терпкість буває всяка,
Та без неї і смак ніякий.
Наче не закинутий якір,
В глибини вад чи насолод,
Бо ж треба там казати стоп,
Щоб не ковтнути вод
І не стонуть в собі самому,
І не умерти в вічній втомі.
Й себе останнім томом
Вчитати, як любов-сльозу,
Терново-осінню грозу,
Й лимонно-капризну лозу.
І мчати, летіти кудись вперед,
З долею танцюючи пірует,
Проводжаючи її силует.
І макабру останній смак
На язик терпкий покладе: О так!
Жив, як хотів, бо мав я знак:
Терпкий, як той каприз-лимон,
Солодкий, мов перша любов
І вічний — пісня мами перед сном.
Не завжди в житті солодко.І терпко теж буває. 
Круто... 
