Існує ризик закохатись,
Розуму позбувшись геть
І на стіні своєї хати
Туги повісити герб.
Бо на землю тверду упавши,
Почувши від неї "ні",
Ти із тим засядеш, ледащо,
Як рак той на мілині.
Та раптом збагнеш, імовірно,
Збагнеш, ну а може й ні,
Що життя тому дивовижне -
Що ти все ж її влюбив.
Не хотів ти цього - цурався,
Поглянув якось не так,
Та наче, здалось, закохався,
Натрапив на гострий гак.
Думки всі присвячував їй лиш,
Дивився про неї сни,
І сам собі навіть не віриш,
Що врешті забув її.