ВЕЧІР ЗАКОЛИСУЄ ЗАХІД СОНЦЯ
Вечір провожає у зоряні світи захід сонця...
коцюрбиться розжарена пелюстка спати,
час, гойдає на вітті золоту сливу у долонцях-
місяць ,співає колискову заколисує землю мати.
Все живе ,плавиться від жари в сонячній пожежі,
у вогненім багатті згорає до тла білий день літа-
за горизонтом, пломеніє багрянцем сонце на стежі...
від спалаху вулкану ураганні вітри ламають віття.
Тьма, у небокрай в синю даль пташці закриває браму,
плаче сльозою сосна, бо беззоряна ніч, як чорна смола-
розхристана душа -вовтузиться, молиться зорі -О, Санна!
іде ,наосліп по Чумацькому шляху шукає надію дитя.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
ДАСТЬ БОГ ЩЕ Й ЛІТЕЧКА!
дякую
