Коли ніхто не хоче глибини,
лиш на поверхні, там де більше кисню,
ледь відкриваєш рота ненавмисно,
мов риба. Просто риба... Ну? Тони!
Хоча стривай, у риб інакша доля
на глибині інакша є краса,
немає світла, там ти сам на сам.
Розплющуй очі.. Де твої долоні?
Пітьма сховала їх, ти лиш душа,
ти риба, ти молюск, сховайся в панцир,
на глибині знаходь себе уранці.
І хай світліша згадка наче шрам.
І хай світліша час і позачасся,
і ширша думка викривлена днем,
ми ще не раз провалимось, заснем,
щоб в тексті наша частка відбулася.
На глибині, ще трохи не вдихай,
усе важливе глибше ніж здається,
усе глибоке пишеться крізь серце,
та бачать лиш поверхню, ну й нехай.
