Прокиньсь, художнику!–
не можеш буть звичайним:
Це над струмком
не спить
троянда чайна.
Й – препишная, і боговеличальна,
Зорі – божественнійший Ерос…
З півдня поет – зобачив
гладь, сліпий, рожеві персі,
що з моря… Еос…
До чого не вкотились тривкі перси!!
По всій горизонталі,
по всій горизонталі їхні
цариці земні…скучно далі:
Прокиньсь, художнику,
не зможеш буть звичайно…
Мов кущем чайним.
Шаблище богопоклонінь!
Тверезе йде сп’яніння! –
верх сп’янінь…
Щаблі Іакова – і всіх співучих
поколінь!
Я – шабля, – то Бог вихопив:
змахнувши віків лінь.
І вклав – блискавками –
в прожилках до струмка:
І – Богоматері взяла: Рука!!
На кінчику – все богословіє в віках!
Наймилозвучніша:довговиблискуюча!
Довгостинаюча!! й страшна така…
Не спи: замерзнеш у віках!
4.02.2007
