Часом мріється мені світанок,
Як ніби я завершив все що міг,
Як ніби скрипки тихо проводжають,
Щоб до смеркання я дійти не встиг.
Часом мріється мені той місяць,
Що світить білим, мов зоря,
Що сонця син, душі моєї брат,
Гуляє темним небом навмання.
Часом мріється мені той світ,
Де болі вже нема, немає лиха,
Нема нічого з того, що з’їдає
Серце моє, мов убивця тиха.
Часом мріється мені той дивний погляд,
Що кидає, як сяйливим оком, дім,
Немов живий він і дрімучий, повний смутку,
Як ніби він проснеться – гримне грім.
Часом мріється мені той серця дотик,
Той що жаркий, немов пекельна сталь,
І голос твій, що звик лише до болі,
І мислі твої чисті, мов кришталь.
Часом мріється мені звичайний день,
Весь без усього лишнього і злого,
Як ніби я не жив тут взагалі,
Мене сприймаюсь в світі за чужого.
Часом мріється мені чудний світанок,
Як ніби не завершив і не встиг,
Як ніби скрипки дзвінко замовкають,
Щоб вже від ночі я втекти не зміг.
Остап Лагойда (02.05.18)
