…Нелегко збудить Ангела в людині,--
Та легко злого Звіра розбудити!—
Адже вбивати—легше, ніж роджати,
І легше руйнувать, ніж будувати!
…А Ла*даки,--лиш кликни!—завше раді
Вбивати, гвалтувать і грабувати!!!
* * *
«Ідіотизм Громадянської Війни»
…З одного боку—Маркс і Енгельс,
З іншого боку—наш Тарас:
Шнури Бікфорда запалили—
І вибухнуло все нараз!
Не мали Глузду і Любові—
І хлинули сто-ріки Крові!!!
…Махни шаблями помахали—
І все, як Дурні, промахали!!!
…Може, Тарас радий, що нові
Тут пролились «Сто-ріки Крові»?!
* * *
…Наковтався сліз і поту,
Щастя й лихо пережив…
Не служив грошві та злоту,--
А скарбам Душі служив…
…Заберу у гроб Скорботу,--
Вам не треба сумувать:
Мавр зробив свою Роботу—
Може йти відпочивать!!!
* * *
Прийде Радість—будемо, як діти,
Сонячною Радістю радіти!
…А прийде Журба,--куди подітись?—
Будемо за Радістю журитись!
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному зуба вибило!
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному око вибило!
Були впертими та жорстокими—
І зосталися одноокими!
* * *
«Про дурну Громадянську Війну»
(З гіркої Української Історії)
Симон Петлюра—все петляв…
А Махно—шаблею махав…
Та, позаяк не мали Згоди,--
То наробили тільки шкоди,--
І кожен «рідну Україну»
На втіху Зайдам «промахав»…
* * *
…Не пішов з Петлюрою Махно—
І звелися всі на порохно!
Помогла Махновія Червоним—
Та й кінчила похоронним дзвоном…
* * *
Вольниця козацька
Вибуха зненацька:
Наллє Крові дарма—
Та й залізе в ярма…
…Отака-то хвацька,
Отака-то цяцька
Наша Анархічна
Вольниця козацька!
* * *
Добре буть Багатим,--
Але за розкоші
Деруть Податківці
Чималенькі гроші!
…Тож мені миліша
Бідняцька торбина,--
Якщо є в торбині
Книжка та Хлібина!
* * *
Хто має купу грошей—
У того Душа вбога,
А хто не має грошей—
У того Серце є…
Багатий—не збідніє,
Бідний—не збагатіє,
Бо кожному Багатство
Судилося своє…
* * *
«У рідному селі»
Розвалені хатки… Та у могилах—
Пожовклі кістяки… Та пам’ять Серця…
Оце і все, мій Друже, що зосталось
Від нашого минулого життя,
Яке дзвеніло тут колись ясою!
Нема нічого! І нема нікого!—
Все скосив Час безжальною косою!
* * *
Якщо Минуле не прикрашати,--
То чим же Душу тоді пишати?
Підносять Міфи наш дух до неба,
А щира Правда—гірка ганеба!
* * *
Війна Енергій, битва віртуальна—
Глобальніш, ніж війна матеріальна:
Вона нас і на відстані вбива,
Бо її зброя—думи і слова…
* * *
…Злі стріли Ворожнечі
Летять через Віки—
І Діти ведуть Війни,
Що почали Батьки…
* * *
…І ще Діди Війну розпочали—
І всіх ковтала Її люта паща…
І Внуки ворогують до цих пір,--
Хоч вже й не пам’ятають—за Що й Нащо?!
* * *
«Позолочені Ідоли»
Хоч люди й не шкодують позолоти,--
Облазить позолота із підлоти,--
І марні їх зусилля, як на те:
Лиш тільки те нічого не боїться,
У чому щире золото таїться,--
Повік не трухне і не іржавіє
Лиш тільки те, що справді золоте!
* * *
Отак воно буває,
Що Правду убивають,--
А Правда не вмирає,
А Правда оживає!
Отак воно буває,
Що Правду прикрашають:
Роблять з потвори—кралю,
Казкою всіх втішають!
Отак воно буває:
Були—«Святії Лики»,
Та злізла позолота,--
А там—Чортячі пики!
* * *
Чужий Досвід нас не вчить нічому—
Як музейне золото лежить…
І щоби збагнуть життя самому,--
На собі все треба пережить.
Ми в Біду не віримо ніколи—
Доки не зазнаємо Біди…
І тоді лиш віримо нарешті:
Правду-таки мовили Діди!
* * *
«Генерали завжди готуються до минулої війни…»
Чиясь Думка.
Досвід нас навча,--та не тому,
Чого іще з нами не траплялось:
Що було в минулій тій Війні—
На майбутню не годиться, ні!—
Бо життя, мінливе щомомент,
Завше є Новий Експеримент!
* * *
«Жорстокий Закон Життя»
Що безкінечно множиться у Світі—
І знищуватись має безкінечно:
Інакше,--якщо все лиш прибуває,--
Куди ж його у Світі цім дівать?
І чим тоді ці незліченні орди
Істот вічно голодних годувать?!
* * *
На жаль, нема на Світі Правди,
Щоби для всіх—одна була…
Всі—хижі: Віл—траву з’їдає,
Голодний Вовк—з’їда Вола,
Кіт—з’їда Мишу, Чайка—Рибу…
Людина хижа—всіх з’їда…
Куди не гляну—нема Раю!
Скрізь—братожерство! Скрізь—Біда!
* * *
Їж помірно та пий воду:
Що надміру—те на шкоду!
Якщо хмелю забагато—
Хутко згіркне твоє свято!
І зухвальство молоде—
До добра не доведе…
Грай, але не переграй,--
А то пеклом стане рай!
Пам’ятай завжди «Але»:
Що занадто—то вже зле!
* * *
«Чиясь Думка»
Чоловіцтво при владі вже безліч років,--
Та сутужно живеться народу…
Влада завше розбещує чоловіків,
Адже Влада—жіночого роду!
* * *
Скупий—двічі платить,
А ледачий—робить…
Хто ж бо як не дурні
Сміхом Світ оздобить!
* * *
Не хвались вчорашнім днем,
Славою повитим:
Вже не скочиш і конем
Туди грайсовитим!
Ти сьогоднішнім хвались—
Та у завтрашній дивись!
* * *
Усе прямуєш ти, Людино,
До сонцесяйної мети,--
А опиняєшся в Дикунстві,
З якого й вийшла колись Ти…
* * *
Я люблю усмішки людські:
Якби від щастя усміхнутись
Могло все Людство—це й була б
Усмішка Бога сонцесяйна!
* * *
Таких Планет, як наша,
У Космосі багато,
Є й людства десь на Зорях,--
Та хтозна—де наш Тато…
* * *
Як не уявляймо
Свій останній час,--
Всеодно зненацька
Смерть заскочить нас…
* * *
Любо воно мріється,
Любо воно сниться,--
Та не так сподіється,
Та не так здійсниться!
* * *
Що таке Занепад?—
Постарілий Розквіт!
Колись була Юністю
Оця сива Старість!
* * *
Таланти й Місії нам Бог
Дав розмаїті вельми:
Хтось—лицар плуга, хтось—меча,
Хтось—ліри, а хтось—кельми…
І шлях, і щастя Він дає,
І лихо—кожному своє!
* * *
Отак-то вже Бог килим Долі,
Химерно узорячи, виткав:
І збитків нема без прибутків,
Й прибутків немає—без збитків…
* * *
Бог Таланти сіяв—всюди щедро сипав:
Безліч Самоцвітів по світах розсипав…
* * *
Такі люди: кожен—друг,
Та наполовину,--
Бо забудуть сто Заслуг—
За одну Провину…
* * *
…І вічно,--поки Тут ще я,--
В Душі моїй скорбота:
Чужі Гріхи спокутувать—
Така сумна Робота!!!
* * *
Якби вітер відав—чого в полі віє,
Якби трава знала—чого шелевіє
Якби серце знало—чого вередує,
Якби душа знала—за чим так шкодує!
* * *
Під лежачий камінь вода не тече,--
Якщо вода тиха… А, якщо бурхлива,--
Вергає каміння—аж земля гуде!
…Ось і лежить камінь—хвилі-бурі жде!
* * *
Кожен свого раю на землі шукає,
Кожен свій лаштує—як йому коштує,
Кожен собі Бога про своє благає,
Своїм вередує, свого забагає…
Не повчай нікого чим життя оздобить:
Кожний циган знає—що кобилі робить!
* * *
Ростуть діти—росте й горе,
Росте радість і біда…
А життя бурхливе море—
Хвилі грізнії гойда…
* * *
«Епітафія Скнарам»
Все життя скарбували
Та копичили речі…
Вмерли Скнари,--а речі
Взяли інші, до речі!
* * *
Хто сказав, що не згоряють
Ті книжки, що дух ятрять?!
Запитай у Єзуїтів:
Ще і як вони горять!!!
* * *
«Думка Лева Толстого»
Ллють «за Ідею» крові ріки:
Для них людина—лиш пішак…
Патріотизм є споконвіку
Сховком зручним для Розбишак!
* * *
Кати—жадають катувать!
Байдуже,--чи ти винен:
Когось їм треба убивать,--
Тож гинуть люд повинен…
Так Сталін—кат і герострат,--
Жадав… Кривава тема!
Така була Епоха Страт,
Така була Система!
* * *
В кожне лихо дар добра сховався—
Я давно цю правду привітав:
Якби медом щастя упивався,--
Я б тоді філософом не став!
* * *
Якщо з гумором вродився—
Будеш ти завжди щасливий:
Той, хто самоіронічний,--
Той для кпинів невразливий!
* * *
«Жартівлива Гра Слів»
--Індикатор—це людина,
Що катує індиків,
А Кавун—це та людина,
Яка любить каву,
Палії—кати, що всіх
Саджають на палю,
А галюники—це хлопці,
Закохані в Галю!
* * *
…Навіть молекули Води
Слово лихе руйнує…
Нівечить все Довкілля той,
Хто лається й лютує:
Тільки з Любов’ю Божий Світ
В гармонії квітує…
* * *
Не лютуй—а порятуй!
А, якщо лютуєш,--
І себе занапастиш—
І Світ не врятуєш.
* * *
Ненависть—вбиває,
А Любов—рятує…
Нещасний,--хто в Світі
Нелюбом лютує!
* * *
Кухар злий—і їжа зла:
Якщо він лютує,--
То й просяклі власним злом
Страви приготує.
З добрим серцем треба нам
Їжу готувати,--
Щоб отрутою себе
Не нагодувати…
* * *
«Мій перефраз Тарасового «Заповіту»
…Як умру—не проливайте
Рік чужої крові:
Побудуйте Світ на Згоді
Та братній Любові,--
Бо пролиті ріки крові
Повернуться знову—
І Світ знову захлинеться
Сльозами і кров’ю!!!
* * *
«Декілька моїх старих Заповітів»
* * *
Як я умру—не треба лісу
На домовину витрачать:
Хай ліпше піде на колиску
Для яснооких козачат!
…І в склеп ховать мене не треба:
Я буду вдячний вам і рад
Лежати в полі, просто неба:
Хай бенкетує Ворон-брат! 1989 рік.
* * *
Як умру—то поховайте
Мене, як собаку,--
І кілок мені запхайте
У смердючу сраку!
Покладіть важучий камінь,--
Хай лежить-сія,--
Щоб не вирився з могили
Вже ніколи Я!!! 2017 рік.
* * *
…Допоки Бог не скаже «Стоп!»--
То не ковтне мене мій гроб!
…А коли скаже Бог: «Вже годі!»--
Тоді вже десь на смітнику
Мій труп зарийте при нагоді,--
Аби не нудив більше Світ
І не смердів Я в цій Природі!!! 2018 рік.
* * *
…І чогось таке любе мені
Самостійне село Гарбузівка:
Хлопці—дулі під носа дають,
Залюбки мені пику всі б’ють,--
І підносить гарбуз кожна дівка!!!
* * *
«Гуморинка з Преси»
--Скрізь, куди лиш не поглянеш,--
Можна Йолопа знайти…
А, якщо його не бачиш,--
То, можливо, що це Ти!
* * *
--Люби ближнього, як брата,--
На любові стоїть Світ…
Придивись до свого сина:
Він же—вилитий сусід!
* * *
Ляпаси і поцілунки,
Поцілунки й ляпаси,--
Отака Любов! …Не хочеш—
То свиней собі паси!
* * *
--Я—мов Кіт: всім, хто гладить,
Ніжно я муркочу…
А на того, хто кривдить,--
Лютим Тигром гарчу!
* * *
--Я собі Пияк: бухаю—
І безглуздям вибухаю!
Вибухати я мастак,--
Якщо щось мені не так!
* * *
Усі Вовки—добряки!
Скромники, до речі…
…Але звідки ці кістки
Тут взялись Овечі?!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Спроби буцімто «Дитячих» Віршиків»
* * *
--Киця-Муркиця,
Де ти ходила?
--Була в коморі—
Мишку зловила:
Мишка-шкодеря
В лантух залізла,--
Я ж її з’їла,--
Щоби не гризла!
* * *
Ой, ходить коло бочок
Пухнастий «Колобочок»--
На сонці спинку гріє
Та з’їсти мишку мріє!
* * *
Кіт рудий, ой, рудий,--
Золотий, мов сонце,--
На стіл—плиг!
М’ясо—хап!—
Та й шасть—у віконце!
* * *
--Ой, Марусю, поможи
Місить мамі тісто!
--Краще я допоможу
Пиріжечки їсти!
* * *
--Я не вмію борщ варити
І місити тісто,
Пиріжки пекти не вмію,--
Зате вмію їсти!
* * *
Ой, під грушею в садочку
Лежить Ледар—та і жде:
Коли вже йому до рота
Стигла грушка упаде!
* * *
--Без роботи-забавки
Часу я не гаю:
Коли хтось б’є байдики—
Завше помагаю!
* * *
--Що робив Петрик?
--Ловив гав!
--А ти?
--А я допомагав!
--І що впіймав, Матвійку?
--Та у щоденник «Двійку»!
* * *
Приніс Дід гостинці
Маленькій Марусі:
Сказав, що у Зайця
Їх відняв у лузі.
Зітхнула Маруся:
--Краще б їх не ніс ти!
Що ж голодний Зайчик
Тепер буде їсти?!
* * *
Богатир-молодець
Розігнав сто Овець,
А як вийшли Вовки,--
Сам чкурнув навтьоки!
* * *
Баранець хвалився:
--Я з Вовками бився!
Наче лицар, воював—
Сто Вовків позабивав!
…Наш хоробрий Баранець—
Чималенький Брехунець!
* * *
--Любо на ґринджолах
Кататися з гірки,--
Тільки в кучугуру
Залетіти—гірко!
* * *
--Ой, заплач, Матвійку,--
Дам тобі копійку!
--Сто гривень побачу—
Отоді й заплачу!
* * *
Нечупара-невмиваха
Не вмивався три дні—
І сказали люди: «Фе!—
Це—ходячі бридні!»
* * *
Влітку з поля Ховрашок
Наносив зерна мішок,
А узимку в нірці
Гриз його в комірці.
* * *
Гризе Білочка руда
Золоті горішки…
В дупло Дятел загляда:
--І мені дай трішки!
* * *
--Слово честі,--не брешу!
Щиру правду вам кажу:
Натрусив з верби грушок
Я повнісінький мішок!
…Пригостив би ними й вас,--
Та усі поїв якраз!
* * *
--Не відкрию я нікому
Таємницю невідому!
Розказав би її вам,--
Та не знаю ще і сам!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
…І знов мені дорога
Снується у полях…
Життя—це вічний пошук,
Життя—це вічний шлях:
Іду ловити обрій,
Ловить вітри круті,
Іду шукать на вербах
Я груші золоті!
* * *
Життя—дорога безкінечна,
Як шлях до обрію в полях,--
І наче обрій, що тікає,
Але ніколи не зникає,--
У новий шлях перетікає
Старий, перейдений вже шлях…
* * *
Ми всі хворіємо жадою доброю—
Сягнути обрію, сягнути обрію!
А він тікає все, а він тікає все…
А хто до нього йшов—той і не каявся!
* * *
Мені теж повідала
Мати казку відому:
Що знайшли мене в терні—
Та й принесли додому…
…А я ніби затямив
Той дитячий урок:
Все життя продираюсь
Крізь терни—до зірок…
* * *
Перейшов я страшні неволі…
Та Душа моя ще жива:
Я іду—і збираю долі
Копійки й золоті Слова…
Що знайшов—те усе від Бога!
Може, в Світі комусь тепліш,
Що не втяв ще мою дорогу
Злого Фатуму гострий ніж?
* * *
--Невесела доля в Перекотиполя:
Кочуся за вітром на чуже роздолля,--
Про затишну хатку і родину мрію,--
Та ніде й куточка собі не нагрію…
* * *
--І куди ти котиш, Перекотиполе?
Нащо тобі вічна мандрівнича доля?!
--Раде б я спинитись, раде б десь прижитись,--
Але дав Бог долю—у світи котитись!
* * *
…Невідомо Звідки я прибув—
І Куди по цім житті відбуду:
Невідомо—ким я Вчора був,
Невідомо—ким я Завтра буду…
* * *
«Думки з Усього Світу»:
* * *
«Думка Леонова»
Гартуйте дух, себе готуючи
До справ життєвих, як до бою:
Всі перемоги починаються—
Із перемоги над собою.
* * *
«Думка Конфуція»
Хто в гніві й злих думках
Постійно пробуває,--
Той труїть всіх довкруг
І сам себе вбиває.
* * *
«Думка Епікура»
Смерті для нас і не існує,--
Душа лякається дарма:
Є ми—то смерті ще немає,
Є смерть—то нас уже нема!
* * *
Дарма серця нам тугою зітерті—
Для нас і не існує Смерть німа:
Як ми живі—іще немає Смерті,
А як приходить Смерть—вже нас нема!
* * *
«Думка Ахікара Премудрого»
Не кидай камінь в Небеса:
Небес він не досягне,
А твою дурість покара,--
По лобі добре гахне!
* * *
«Думка Федра»
Усіх загарбників неситих
Хай думка ця застереже:
Той і свого позбутись може,
Хто зазіхає на чуже!
* * *
«Думка Вазова»
Скільки тої чарки!—
Та в чарках малих
Лежить на дні безліч
Злих пригод і лих!
* * *
«Чиясь Думка»
Нема раю у незгоді,
Скільки світом не ходи:
Якщо хочеш в згоді жити,--
То погоджуйся завжди.
* * *
«Чиясь Думка»
Хто здалека лихо чує—
Не загине у журі:
Мати довгі вуха краще,
Аніж гострі пазурі.
* * *
«Чиясь Думка»
Як нам від лих застерегтись?—
Дороговказ готовий:
Дивися, слухай і мовчи,--
І все запам’ятовуй!
* * *
«Думка Назима Хікмета»
Якщо я горіть не буду,
Якщо ти горіть не будеш,
Якщо ми горіть не будем,--
Хто ж осяє морок людям?!
* * *
«Думка Імператора Тіберія»
Важкі податки—нанівець
Зведуть народ і збурять…
Добрий пастух стриже овець,--
А не здира з них шкури!
* * *
«Думка Еррола Флінна»
Невдаха кожен, хто по смерті
Сто тисяч грошей залишив:
Пощо скарби йому тепер ті?!—
Не для життя—для них він жив!
* * *
«Думка Тамари Клейман»
Старість—це пора зимова
В білосніжній сивині,--
Коли ти життя ще любиш,
А воно тебе—вже ні…
* * *
«Думка Оксани Марченко»
Дивлюся на Світ я—з Любов’ю,
Дивлюся у Небо—з Вірою,
В Майбутнє дивлюсь—із Надією,
В Минуле—із Вдячністю щирою…
* * *
«Думка Ширлі Конран»
…З Небес не падають скарби
Тим, хто лежить ледачкувато:
Щоби нічого не робить—
Багато треба працювати!
* * *
«Чиясь Думка»
…Церква—це місце, де Ченці,
Що не були на Небі,
Розказують про Небо тим,
Хто туди не потрапить!
* * *
«Чиясь Думка»
…Що там «Святі» на небесах,
І «Божества», і «Деміурги»:
На наших «Внутрішніх Скарбах»--
Найкраще знаються—Хірурги!!!
* * *
«Думка Франкліна»
Ми ладні все віддать Коханці—
І нас жага ковта живцем…
Перш, ніж годити забаганці,--
Порадься з власним Гаманцем!
* * *
«Чиясь Думка»
Друзі—це люди, котрі
Чудово знають нас,--
І всеодно,--на диво!—
Нас люблять повсякчас!
* * *
«Чиясь Думка»
В лихій Родині—серце завше в тузі…
Та не дано зламать нам Долі грати:
Бог дав нам наших Рідних! …Але Друзів
Ми,--хвала Богу!—вільні вибирати!
* * *
«Думка Хуани де ла Крус»
…Вмійте любить Жінку такою,
Якою ви Її зробили,--
Або зробіть ЇЇ такою,
Якою любите ЇЇ!!!
* * *
Зауважила мудра Англійка:
«Той, хто каже, що Жінка—дурна,
Забуває, або і не знає,--
Що з ребра Чоловіка Вона!!!
* * *
«Людинолюбство і Поблажливість—
Дороговкази для життя!»---
Сказав колись Конфуцій мудрий,
Що всіх речей пізнав суття.
* * *
Зронила Поетка одна
Журливі слова, мов зітхання:
«Кохання—це Все! …І це все,
Що знаємо ми про Кохання!»
* * *
«Чиясь Думка»
Йдемо в обійми всупереч всім грозам,
Знаходимо у любощах розраду…
В Коханні ми завжди втрачаєм Розум,--
А в Шлюбі—помічаємо цю втрату!
* * *
Ще Рішельє казав окатий—
І ті слова—не марний дзвін:
«Ви тільки дайте Жертву Кату,--
А Їй провину знайде Він!»
* * *
Кредо Марії Ебнер-Ешенбах:
«Після падіння—знову прагни в Небо:
Або ти вщент розіб’єшся,--або
Нарешті Крила виростуть у тебе!»
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
« Поміж-Гарбузні Філософізми»
* * *
Не знічев’я в Світ приходять люди—
Небом нам накреслено путі:
Не було би нас—то хтось би інший
Мусив бути нами в цім Житті…
* * *
Не відповідати на образу—
Це ганебно, але дуже мудро:
Бо всі Війни мають свій початок,--
Але годі їм покласти край…
* * *
Своя Рабам, своя й Панам журба…
Не заздри злоту панського жупана,--
Бо Пан залежить більше від Раба,
Ніж Раб—від Пана…
* * *
«Холуї»
--О, ми нікого не вбивали,
Не завдавали лютих ран!
Ми всі—Святі! Вбивав—Тиран,
А ми—лиш згідливо кивали…
* * *
Усе не випадкове в цьому Світі:
Тиранів також Бог оберігав,
Оберігав до певної хвилини,
Коли скінчиться Місія їх зла…
* * *
В Інформаційному Полі Планети
Будь-які є фантастичні сюжети:
Все там кружляє—Добре і Зле,--
Як в дивовижному тім «Інтернеті»…
* * *
Тіло—завше прагне до землі,
А Душа—увиш, назустріч грозам…
Як нам помирити Тіло й Дух,
Як змирить Емоції і Розум?!
* * *
У збожеволілому Світі,
Де кожен день—якась війна,
Відсутність нових повідомлень—
То вже є добра новина!
* * *
Слава—найотруйніший наркотик:
То тебе обожнюють мільйони,--
А то враз—мов слави й не бувало,--
Забуття спадає покривало!
* * *
Завше так воно буває,
Що звір звіра убиває,
Завше Бог катів карає—
І кат ката зажирає…
* * *
Нехай бридка в когось Душа—
І скрізь багно за нею:
Свиня не винна, що вона
Вродилася Свинею!
Любові диво золоте
Леліять ми повинні:
Треба прощати ближнім те,
У чім вони не винні…
* * *
Щоби не каятись в журбі—
Затям два правила собі:
Перше—ніколи не бреши,
А друге—й правди не кажи!
* * *
Стань своєму Ворогу Слугою!
Тільки Слуги достеменно знають
Всі місця вразливі свого Пана:
У Слуги над Паном більша влада,
Ніж у Пана—над своїм Слугою!
* * *
Вмерти на радість ворогам—
То кепський героїзм:
Ти спробуй вижить їм назло—
І подолати їх!
* * *
Радій перемогам,--але пам’ятай
Про свої майбутні поразки…
Од щастя літай,--але не залітай
За межі Дажбожої ласки!
* * *
Жертви Репресій—зчовгана тема…
Тліє жалоба в Душах нам тихо…
Люди не винні—винна Система,
Створена ними собі на лихо!
* * *
В золотій журбі навік,
У тяжкій хворобі я:
Ворогують Тут одвік
Філії та Фобії,
Ворогують Тут одвік
Ненависть з Любов’ю—
І спливає людський вік
Сльозами та кров’ю…
* * *
…І хоч би як хотілось там
Тріумфів тих та слави нам,--
Обставини диктують нам,--
А не ми Обставинам…
* * *
Чінгізхан…Тамерлан…Сталін…Гітлер…
І новітній Усама бен Ладен…
Кожен з них, мов палаючий вітер,
Білий Світ спопелити був ладен:
Все Безумцям чогось бракувало…
О, Життя! О, кривава Навало!!!
* * *
Пан завжди вельми гордий,--та ба:
Він живе лише з ласки Раба!
Як захоче той Раб—то від Пана
Не зостанеться навіть жупана!
* * *
Думав я колись, що гарні зовні—
І в Душі краси такої ж повні…
Та скрутила дулю Оптимісту
Зла невідповідність Форми й Змісту!
З тих Небес і сам, Великий Боже,
Всевидющим Оком бачиш Ти:
Тут Брехня на Правду часто схожа,
І на чистих Янголів—Чорти!
* * *
Доля веде, а ти ідеш
Саме туди, де упадеш,
Але не відаєш про лихо—
Та і сінця не підкладеш…
* * *
Де нам «підкладе свиню» життя
Ми, на жаль, не маємо знаття,--
Лиш бувають часом сни провіщі
Та в Душі смутні передчуття…
* * *
Веде нас Доля саме туди,
Де нам судилось зазнать біди,--
І ми йдемо, хоч і каже часом
Передчуття нам: «Не йди, не йди!»
* * *
За тривогою—знов тривога…
Дні горять, як в багатті хмиз…
Предковічна Життя Дорога:
Спершу—вгору, а потім—вниз…
* * *
Біжить кудись Часу дорога
Межи Зірками…
А я—за пазухою в Бога
Лежу, мов камінь…
Усе тече, водою лине,
Усе минає…
І куди Бог мене закине—
Лиш Він те знає!
* * *
Вік пий із Божої Криниці—
І вік жаду в Душі неси,
Вік пізнавай—і вік дивуйся
Безмежжю Божої Краси!
* * *
Кіт ласий чатує мишачу вервечку,
А вовк хоче їсти—та й ловить овечку…
Хіба ж перед Вічним провинні ми Татом,
Що нас Він створив одне одному Катом?!
* * *
Все зникає в безвість, все минає!
Кіт Елем ковбаску наминає—
І зітхає тужно в Небеса:
«Який жаль!—Зника і ковбаса!!!»
* * *
Отак воно завжди чомусь буває,
Отак воно завжди стається-коїться:
На тілі рана—з часом заживає,
А рана у Душі—повік не гоїться!
* * *
Не потурай печалям: треба звикнуть,
Що крізь жалі життя снується нить:
Того, що має статись,--не уникнуть,
Як і того, що сталось,--не змінить…
* * *
Після хмелю—в роті огидь,
Після меду—гіркота…
І кінчається печаллю
Кожна радість золота…
Що живе—безживним стане,
Стане холодом любов…
Усьому кінець настане,
А за ним—початок знов…
* * *
Нам од Смерті подітись ніде:
Наречена ця—всім одна!
Лиш не знаєш—коли надійде,
Лиш не знаєш—Яка Вона…
* * *
Надбав чи ні—всерівно втратиш
Все, що Тут маєш,--позаяк
Усе життя—чекання Страти,
Тільки не знаєш—Де і Як…
* * *
Жуємо та й жуємо,
Жиємо та й жиємо—
Типажі Добра і Зла
В Світі тиражуємо…
* * *
Фатум—ось наш Володар! Ми будемо жити
Рівно стільки і так, як нам суджено жить:
Нас ніщо не уб’є до Фатальної Миті—
І ніщо врятувать нас не зможе в ту Мить…
* * *
Якби щось доцільності не мало—
В Світі би його не існувало:
Все потрібне тут—і сніг, і цвіт…
Бо ж не Йолоп створював цей Світ!
* * *
Страх за коханих, страх за Світ,
Страх отруїтися грибами…
Нами керує Вічний Страх—
І він же робить нас рабами…
* * *
Б’ються об мури і тенета
Палкі серця й сліпі уми…
Та марні всі наші зусилля:
Поки не здвигнуться Планети—
Не здвигнемо нічого й ми…
* * *
«Чиясь Думка»
Будь-який порядок і закон—
Це для когось—кривда і сваволя:
Щоби дати волю для Овець—
Треба всіх Вовків загнать в неволю!
* * *
Хто шукає в Світі миру,
Справедливості та волі,--
Той полює на фантомів,
Ловить вітра в чистім полі…
* * *
Або ти Пан, або ти Раб,
Або Хижак ти, або Здобич:
Лиш дві дороги в цім житті,--
А третьої немає обіч…
* * *
І тут, і там, і скрізь, і всюди
Є чорні нелюди і люди,
Є яструби і голуби—
І спробуй Світ оцей люби!
* * *
Можна все купити на цім білім Світі—
Не купити тільки молодості в цвіті,
Можна все купити і продати знову,--
Не купити тільки щирої любові!
* * *
Несталість усього, мінливість—ось прокляття!
Влаштовано цей Світ не на людські уми:
Сьогодні ми собі цілуємось, як браття,--
А завтра залюбки уб’єм брат брата ми!
* * *
Не люблю війни і крові,
Та війна є суть життя:
Зненавида—тінь любові,
Нерозлучні ці чуття…
* * *
Хочеш ти носити золоті жупани
Та по-королівськи їсти марципани,
Хочеш мати Всесвіт, що принадно кличе,--
А маєш ту дулю, яку Доля тиче!
* * *
Життя—лиш тимчасовий
Політ на каруселі:
Як вийшов—так і вернеш
До Вічної Оселі…
* * *
В різні вселені ми тіла,
В різні вроди ми загримовані,
І на різні земні діла
Небесами запрограмовані…
* * *
Дав нам Бог цю Злуку і Розлуку—
І укриє теплим Небуттям…
Дякуймо за цю солодку муку,
Яка називається «Життям»…
* * *
Мушу Тут вмирати в гіркій тузі,--
А Туди у радості прийду,--
Бо зустрінуть найлюбіші Друзі
Мене в тому Божому Саду…
* * *
Халепа за халепою всякчас,--
Аж серце пересотане журбою:
Ніхто так покарать не може нас,
Як ми себе караємо собою!
* * *
Ніколи Смерті ти не переможеш…
Та, в Пеклі щоб не скиглити й не нити,--
Чини добро, яке вчинити можеш,--
Не чини зла, що можеш не вчинити!
* * *
«Не вбий!»--брехлива Заповідь, бо Тут
Одні з’їдають інших—де не влуч…
Я написав би інший Заповіт:
«Як мусиш вбити—то хоча б не муч!»
* * *
Натури розмаїті люди мають:
Одні—цілують, інші—люто б’ють,
Одні—останнє з ближнього знімають,
Інші—своє останнє віддають…
* * *
Нас турботи вічні обліпили…
І яка там в біса «Божа дань»:
Усі насолоди ми купили
Ціною лукавства і страждань!
* * *
Всі люди разом вміють Усе—
Ніхто окремий всього не вміє,
Всі люди разом знають Усе—
Ніхто окремий всього не знає,
Всі люди разом мають Усе—
Ніхто окремий всього не має…
* * *
Ось тобі Історія—і збагни Її:
Не царі мудрують, не царі керують,--
Керують царями хитрі холуї!
* * *
Не вірю Правим, не вірю Лівим:
Смердить з околиць одвіку хлівом…
Моя надія одна-єдина—
Золотий-мудрий Центр-Середина!
* * *
Дивлюсь на Світ—проймає Душу
Сумна понурість:
За власну дурість платять люди,
За власну дурість!
…Вони вічно доганяють
Слушний час, який прогають,
Вони вічно спершу їдуть,--
А вже потім запрягають!
* * *
Бог мозок наш створив, як чудо,--
І є у ньому клепки дві…
Чого ж бракує завше людям?—
Третьої клепки в голові!
* * *
Усі бачать Одне,--
Та по-різному бачать,--
І в злих Чварах весь вік
Свої Душі собачать!
* * *
Що в Минулому—вже бачили,
Що в Майбутньому—побачимо,
А тим часом—у Сучасному
Сміємось та гірко плачемо…
* * *
…А Час усе лине—і Душу несе
У затишок Вічного Саду…
Ще вчора здавалось: попереду все…
Аж гульк—все життя вже позаду!
* * *
Той, хто істинно вірує в Бога,
Не боїться на світі нічого:
Його й смерть не лякає сама,
Бо він знає, що смерті нема!
* * *
…Куди тече Потік Свідомості—
І де записується він?!—
Про Таємницю Невідомості
Мовчать Зірки—аж тиші дзвін…
* * *
Зло—Добром урівноважене…
Що ж робить—як занесла
Богом дана Доля вража нас
У цей Світ Добра і Зла?!
* * *
…І ось нам вічна теорема:
Окремо Пекла чи Едему
Нема й ніколи не було,--
Нема Добра і Зла окремо:
Все—Злодобро чи Доброзло!
* * *
На власний образ і подобу
Створив нас Бог—землі оздобу…
Якщо це так—то й сам Пан Бог
Мав Душу з половинок двох:
Святу і грішну половину…
То що ж нам ставлять у провину?!
* * *
Такий закон і логіка Історії,
Такий закон і логіка Життя:
Той—з мотлоху-сміття шедеври творить,
А той—шедеври зводить на сміття…
* * *
Всі ми вийшли з Небуття—
І туди ж поспіль ідемо…
А життя…А що—життя?!—
Варіації на тему…
* * *
Спокою прагнемо—та ба:
Судилась інша нам судьба,--
Журба та вічная робота,
Робота вічна та журба…
* * *
Про тиху бухту мріє серце,
Де штиль і золото зорі…
Та обридають якорі—
І знов Душа на волю рветься…
Навстріч вітрам штормисто—рвійним
Ми знов рушаємо нараз…
Такі і є ми непостійні—
І тільки це постійне в нас!
* * *
Життя—мов добрий дар, і злісний насміх Долі,
Воно—і вічний сум, і радощів дари:
Трагедія—для тих, що бабраються долі,
Комедія—для тих, що дивляться згори…
* * *
Наші «Я»--світи, де щохвилини
Драми та ідилії свої,
Катастрофи, зродження й загини,
Крик і шепіт, сурми й солов’ї,
Зло й Добро у вічному змаганні,
Святість і гріховність водночас…
…Ми не є дияволи погані,--
Не назвеш і янголами нас!
* * *
Нащо розум свій хворобити,
У містичний лізти без?—
Ми всього лиш Біороботи,
Біороботи Небес:
Нами Світ оцей оздоблено
Не навік, а на тимчас…
А чи все це до вподоби нам—
Не питалися у нас!
* * *
Десь там вечір загасає…
Вежа падає у Пізі…
Все вмира і воскресає
В безупиннім колобізі,--
І нема нічому краю—
Все у вічному Началі…
Та Душа того не знає—
І зітхає у печалі…
* * *
Вершать свій хід Планети—
А нам нема розради:
Що виграєм на злетах—
Те програєм на спадах…
«Спинися, Мить прекрасна!»--
Немає їй зупину,--
І змінюється щастя
На лихо за хвилину…
Отак у вічних змінах
Життя і проминає…
Нема тобі, Людино,
Омріяного раю!
* * *
Щоб Тираном стать—лови моменти,
Вибудовуй собі рай прекрасний:
Власні злочини—приписуй опонентам,
А заслуги їх—собі привласнюй!
* * *
Амбітності завжди у нас доволі—
Ми чуємось панами повсякчас…
Та ми живем на світі лише з волі
І ласки тих, що люблять-терплять нас…
* * *
На Голгофу шлях тяжкий…
Істина не бреше:
Кожен тягне хрест, який
Сам для себе теше…
* * *
Пізнавати Вічність—справа без пуття:
Істина, як миша, завше утікає…
Поки споглядаєш ти чуже життя—
Твоє власне марно в безвісті зникає…
* * *
Найрадикальніший спосіб
Всі звички шкідливі кинути—
Це перестати жити
І геть до зірок полинути!
* * *
Шедеври—трощать на сміття,
А зі сміття—шедеври творять…
Так всю Історію й історять
В цім колобізі без пуття!
* * *
Якщо правдиві свідчення у пресі,--
Пришельці—справжні янголи пречисті:
У них системи травлення нема,--
А, отже, і не треба до клозету
Ходити їм, аби читать газету…
* * *
Мавзолеї мерцям будуєм
І єлейно шануєм їх…
А живі—потерпають в злиднях…
Лицеміри,--любіть живих!
* * *
Мертвим вже не допоможеш—
Не плекай по них журби,
А живим роби хороше,
Поки ще живі—люби!
Безум—діять на догоду
Юродивствам світовим,--
Й мавзолеї мертвим зводить,--
Коли ніде жить живим!
* * *
Святість—гріх… Лукава гра!
Двоєдина сутність Бога,--
Бо все Зло—задля Добра,
А в Добрі—джерела Злого…
* * *
У вічній Коловерті
Оце і є суття:
Життя—во ім’я Смерті,
І Смерть—в ім’я Життя…
* * *
Усі мруть… І ми так само
Не минем тії біди…
Смерть—не згин, а тільки Брама,
Та ніхто не зна—Куди?
* * *
Сміливіше! Не журись—
І не бійся Смерті:
Все народжене умре
У воді й на тверді.
Смерть—пусте: якщо чужа—
Ти у ній не зникнеш,
А своєї—всеодно,
Брате, не уникнеш!
* * *
Все, що вмерло,--знов Бог
Оновля й підніма…
Не журись: мука—є,
Але смерті—нема!
* * *
Незнищенне є Зло—
Буде, як і було.
І Добро не впаде—
Вічно жити буде.
І любов до Краси—
Теж на вічні часи…
* * *
Хто помічає смерть мурахи?
І хто помітить нашу смерть?
Хоч як Життя ти не вичерпуй—
Цей Океан все повен вщерть…
* * *
Витанцьовує Вогонь—
Золотий—красивий!
А зостанеться по нім—
Тільки попіл сивий…
* * *
Щоб горіти, щоб не вмерти—
Вогонь мусить жерти й жерти:
Все, що пломенем захопить
Він у дикому танку,--
Все на попіл перетворить,--
Має вдачу отаку!
* * *
Вогонь вмира, якщо нема поживи,
Якщо нема чого йому палить,
А, якщо є,--тоді Вогонь щасливий:
Хоч цілий Світ він ладен спопелить!!!
* * *
Приніс людям Вогонь Прометей—
І покараний був,--бо не відав
Скільки спалить Вогонь той людей
На багаттях Ченців-Єзуїтів!
* * *
Бог нам шле із Вічночасу
Застороги-звістки снами—
І зорить золотооко із Космічної пітьми…
Якби нас не існувало—
Хтось би мусив бути нами
І виконувать роботу, що виконуємо ми…
* * *
І живі, і мертві—всі Єдині!
Та цього ми в розум не вдовбачимо:
Ті, що вмерли, завше з нами поряд,--
Але ми очима їх не бачимо!
* * *
Мені страшно—коли раптом
Розчахаються Безодні
Таємниць, які сьогодні
Зрозуміти ми не годні…
* * *
…Де вже нам чути Світу голоси!—
Ми навіть одне одного не чуємо:
На різні розлетілись полюси,--
Хоч в однім ліжку, нібито, ночуємо…
* * *
Добре, Зле—усе іде на порох…
Вірить в щось одне—мізковий звих!
Бог присутній скрізь: і в добротворах,
І в усіх мерзотах Світових…
* * *
І розкошуєм, і бідуєм,--
Все щось муруємо, будуєм…
Та кине оком Смерть на нас—
І все покинемо нараз…
* * *
Отак воно завжди буває,
Отак воно завжди було:
Старе—вже з глузду виживає,
Мале—ще в глузд не увійшло…
* * *
Фатум Долі зводить жертву й ката,
Фатум Долі схрещує дороги—
І нікуди не втечеш від Нього:
Що судилось—мусимо спіткати…
* * *
Тече вода,--а за водою
Всі наші справи і слова,
Усі веселощі й печалі,
Усі дива—усе сплива…
* * *
Все, що є Існуючим,--стане Неіснуючим,
А все Неіснуюче—Існуючим стане:
Життя—зачароване Вічне Боже Колесо,
Яке вічно крутиться—і не перестане…
* * *
«Колобіг Вічності»
Тут ми зникнемо, а Там—з’явимось…
А Ізвідти—знов Сюди прийдемо:
Життя коло є Зачароване,--
З Нього ми повік вже не вийдемо…
* * *
…Жахніться врешті, свій відкривши зір ви:
Цей Віз трухлявий котиться до Прірви!
Ось-ось поглине нас паща Пітьми,--
Бо жить в Любові неспроможні ми!
* * *
Ні чужого розуму, ні щастя,
Ні чужого лиха не позичиш:
Чужих доль ніхто не переймає,--
Кожен собі власну долю має…
* * *
Не позичиш свого щастя іншому,
Бо воно у кожного своє:
Те, що звеселяє мою Душу,--
Для когось нудним і сірим є…
* * *
Старим дідам запали груди—
Ковта дідів планета-склеп…
У Світ нові приходять люди,--
Отож, нових чекай халеп!
* * *
Вік прожив—і тисячу провин
Я надбав, що й не сказать у вірші…
І боюсь я завтрашніх новин,--
Бо стають вони дедалі гірші…
* * *
Енергії світлі, Енергії чорні
Складають Життя візерунки витворні…
Одна Першосила—Всього Джерело:
Не було би Зла—то й Добра б не було…
* * *
Життя—Вічна Гра Енергій…
І доль наших примхи й жарти
Залежать усі від того
Як Зоряні ляжуть карти…
* * *
Тисячодив’я лиць…І сніг…І цвіт…
І Зло…І Кров…І Душу діти ніде…
Щасливий—хто приходив у цей Світ!
Блаженний—хто блукав собі деінде!!!
* * *
Біжить річка швидким потоком—
І життя тече ненастанно…
І не встигнеш змигнути оком—
Як Майбутнє Минулим стане!
* * *
Кого тяжко Бог карає—
В того розум забирає,--
І нема на Світі кари
У Небесного Отця,
І нема у Нього кари
Жахливішої, ніж ця!
* * *
Традиція—це значить: якщо предки
Любили з покоління в покоління,
Наприклад, учинять якісь дурниці,--
То їх вчиняти мусимо і ми,--
Хоч ми Епохи іншої уми!
* * *
Якщо в Дзеркало глядітись—
То куди ж від Правди дітись?
Можна Правду не любити—
Можна Дзеркало розбити!
Можна Правді не служити,
А вона все буде жити,--
Не солодка, а гірка,
Як вродилась—отака!
Можна Правду не любити,--
Та не можна Правду вбити:
Хоч Вона й бридка потвора,--
Буде й Завтра, як і Вчора!
* * *
Є Душі—світлі храми,
А є—печери темні:
Живуть у храмах янголи,
В печерах—злі потвори…
Якби ж то знати загодя
Із кого янгол випурхне,
А в кому звір причаєний
Зненацька загарчить!
* * *
Кісток гори, крові море,
Ріки сліз і чорне горе…
Й милосердя не проси—
Отакі були часи!
* * *
…І скелетів гори, і крові наллято:
Розпинали Нарід гірше лютих Орд…
Завше від Народу треба захищати
Владу, що не хоче захищать Народ!
* * *
…Тут безневинних мордували,--
Колись тут мучили людей…
…А ми живем з пожив навали—
У золотім дранті Ідей!
* * *
Все поглине матінка—земля,
Вкриє забуттям, як мури Трої…
Зрадники й мерзотники здаля
Будуть виглядати як герої!
* * *
Прощай своїм катам, нехай лютують!
Це ж бо вони самі себе катують:
І кров, і сльози –в Божім Абсолюті
Все вернеться на Душі їхні люті!
* * *
…І марно ми зі Злом боролись,
Гіркот зазнавши немалих:
Не можна знищить Незнищенне—
Цю вічну прірву бід і лих!
* * *
Безліч етносів і націй
Цю наповнюють «Юдоль»--
У мільярдах варіацій
Людських виглядів і доль…
* * *
…І де б не бігла нам дорога,--
Крізь щастя й лихо, плач і сміх,--
Ми всі вертаємо до Бога—
До вічних витоків своїх…
* * *
Прощай злим, неси в Душі привіт,--
Хай і туга серце облягає:
Гнів та лють руйнують Божий Світ,--
Лиш Любов його оберігає…
* * *
Усе ковтає Небуття,
Немов левина паща…
Люби! Любов—душа Життя:
Без неї мить—пропаща!
* * *
…Життя нас покалічило,
Життя нас понівечило,--
І що ж від нас лишилося
До золотого вечора?!
* * *
Мистецтво—і білим, і чорним буває:
Одне—оживляє в людині Людину,
А друге—пробуджує Звіра у ній…
* * *
Будь-яке жадання є неволя.
Вільний—хто нічого не жадає.
А хто не жадає—не існує,
Бо нема життя без пожадань.
Отже,--абсолютна, вічна воля—
Лише в Абсолюті, в Небутті…
* * *
Навіть смішно заздрити щасливцям,
Бо їхнє життя—звичайна повість:
Просто їх в Улюбленці обрала
Вередлива Пані Випадковість…
* * *
Я не заздрю люто чужим успіхам—
Всі таланти—Божі солов’ї!
Я завжди радію чужим знахідкам:
Вони надихають—на свої!
* * *
«Філософія Пристосуванця»
…Як стріляють—не висовуйся,
А сиди у «крайній хаті»:
До обставин пристосовуйся—
Гинуть хай осли вухаті!
Уклоняйся Дужосилому,
Улещай і хвали Владу,--
Й жити будеш в Раю милому
Ти за будь-якого Ладу!!!
* * *
Із Зачарованого Кола
Ніхто не вирветься ніколи…
Ти можеш розум свій звихнути—
Та цього дива—не збагнути!
* * *
Злочинні герої потрібні Війні,
А Миру—лише доброчинні герої…
Ото й співіснують в Душі десь на дні
Квітучий Едем—із руїнами Трої…
* * *
Життя—завжди кощунство: в одну мить
Хтось родиться, а хтось в жалю вмирає,
Хтось плаче в горі чорному, а хтось
Од щастя сонцесяйного сміється…
* * *
Світ завше—біполярний: Зле—і Добре…
Одні—Добро плекають ненастанно,
А інші—Злу слугують повсякчас.
А деколи—міняє ролі Доля…
Але кому яка судилась Роля—
На жаль, це все залежить не від нас…
* * *
Не відкладай життя на потім,
Бо потім буде—Небуття:
Живи тепер, гори сьогодні
Гарячим пломенем життя!
* * *
Звісно,--кожен коваль свого Щастя!
Та лишень за умови, що Бог
Дав тобі і ковадло, і молот,
І болванку—щоб Щастя кувать!
А з нічого нічим—далебі,
Не скувати нічого тобі!
* * *
Всі Чаші в Світі—повні,
Бо мудрість мав Бог сивий:
Хто некрасивий зовні—
Той у Душі—красивий!
* * *
Було багаття—та і нема:
Вигаслий попіл, пустка німа…
Звіяні вітром у Небуття—
Де ті Обличчя, де ті життя?!
* * *
Сигарета дотліває—
Димок сивий розтає…
Так згоряє—знебуває
І життя твоє й моє…
* * *
…І хоч кого оця проблема
У саме серце гірко вразить:
Як можна всім сказати Правду—
Так, щоб нікого не образить?!
* * *
…Як дістати в Бога любу милість,
Як до щастя протоптать сліди,--
Коли щастя зроду не судилось,
А судився тільки сум біди?!
* * *
Отак і колись бувало—
Отак воно є і нині:
У землю родючу трапить
Не кожній щастить Зернині!
…А там,--на камінні лютім,--
Лиш чорним рости отрутам…
* * *
Людям не сором брудні Душі мати,--
Їм сором в бруднім одязі ходити,
Людям Брехню не бридко обіймати,--
А мені бридко ту Брехню любити!
* * *
Люби Життя, мій Друже:
Радій—і інших радуй!
Та пам’ятай, що, може,
За мить і ти умреш,--
І крім подяки друзів,
Крім пам’яті людської
Нічого за собою
В Той Світ не забереш!
* * *
Усі собі щось тягнуть,
Мов хом’яки—до нірки…
Життя—діра наскрізна:
Все дме нам з тої дірки!
* * *
Мов римські гладіатори, ми ролі щиро граєм:
Народжуємось, боремось, і в муках умираєм,--
Криваву Драму граємо,--та знать нам не дано
Для кого ця Трагедія, для кого це Кіно…
* * *
Нам про Чортів Ченець верзе…
Гай-гай! Не слухайте дурного:
У Світі, створенім Творцем,--
Небожого нема нічого!
* * *
Як з багон квітка чарівна
Росте і розквітає,--
Так Зло з Добра—й Добро зі Зла
Одвіку проростає…
* * *
Не май ілюзій до Життя:
Життя—не райське сяяття!
Життя—це кров, життя—це бруд,
У вічних багнах вічний труд…
* * *
Поки живі—світи нам шлях,
Надії зірка тиха!—
Нема ж бо лиха без добра,--
Як і добра без лиха…
* * *
Смерть—Лісоруб: старі дерева нищить,--
Аби на їх могилах розбуялись
Нащадки їхні—юні деревця…
І всім Отут судилась доля ця!
* * *
Якби вічно існували
Наші предки волохаті,--
Де ж би втислись праонуки
У тісній планетній хаті?!
* * *
Якби були цілі всіх предків могили,--
Давно б вони щільно всю землю покрили,
Якби мудра Вічність хрестів не змітала,--
То де ж би сьогодні хліба нам родили?!
* * *
Мільйони літ земля в плачах…
Та ми не умираємо,--
А знов і знов живем,--хоча
Самі про це не знаємо…
* * *
Де виростав зелений дуб—
Отам він і вмира…
Всім нам колиска й мавзолей
Планета ця стара!
* * *
Жить у вічній Злобі—осоружно…
Годі чварів, лиха та біди!
Браття! А давайте жити дружно:
Пострілятись—встигнемо завжди!
* * *
Ми дивом народилися—і дивом живемо,
І дивом зачаровані, за дивом спішимо…
Іди вперед жаждиво: Життя—це вічне Диво!
* * *
Світ—це наше Дзеркало…
Май собі в умі:
В усіх наших бідах
Винні ми самі!
* * *
Отак ми в Світі і живем повік-віків:
За життя—фальш, по смерті—фарш
Для хробаків…
* * *
Життя—то є вічний Серіал,
Що його дивитись можна вічно,
Так і не побачивши кінця,--
Бо в Безмежжя йде Дорога ця…
* * *
Життя—це танок на могилах…
Недовго в ньому нам тривать:
І на кістках наших так само
Нащадки будуть танцювать…
* * *
Життя—Іспит на годину…
В Небо серцем поглядай:
Збережи в собі Людину—
І нащадкам передай!
* * *
Якщо добра не чиниш ти—
Як буде Бог тебе любити?
Зло—це добро, яке ти міг,
Але не захотів зробити…
* * *
«Печаль Митця»
…Жаль мені Краси, яку хотів,
Та не мав можливості створити…
Одна втіха: те, що не створилось,--
Не зможе і знищитись повік…
* * *
…А Біда підкралась ось—
Так підступно-тихо…
…Не того ми боїмось,
Що несе нам лихо!
* * *
Дійшов я до снігу—від квіту…
Життя—це дорога за грань,
Од вічних бажань цього Світу—
У Той, де немає бажань…
* * *
«Тюрма»
…Тут панує закон диких джунглів—
«Не благай, не надійся, не вір!»:
В цьому світі жорстокому й злому
Може хижий лиш вижити звір…
* * *
Життя безпечне—як безпечні джунглі,
Що зміями кишать і хижаками,
Життя безпечне—як безпечне море,
Що хижими акулами кишить!!!
* * *
На які не зирну видноколи—
Скрізь догідна Любов Небесам…
Не плюй в Душу нікому й ніколи—
І не будеш обпльований сам!
* * *
Кривда зла—народжує Образу,
А гірка Образа—родить Кривду…
Любіть одне одного!—Бо тільки
Лиш Любов—народжує Любов!
* * *
Ми Сюди у гості лиш прийшли—
І не вічно Тут нам вікувати:
Прийде Горе—будем горювать,
Прийде Щастя—будем щастувати!
* * *
Суть життя не в тім, щоб жити,
Яко Вічний той Юдей,--
А в тім, щоби заслужити
Вдячну пам’ять від людей!
* * *
Світ не може бути уповні щасливим,--
Якщо в нім нещасна хоч одна Людина…
* * *
Якби люди думали про Наслідки,--
Не було б на Світі стільки Вчинків!
* * *
Гірко всім у цій Сумній Юдолі:
Тяжкий труд і смуток повсякчас…
Не ми вибираєм собі долі—
Наші Долі вибирають нас!
* * *
…А диво Любові геть просте:
Віддай людям серце золоте,--
І одержиш ти насамкінець
Міліони люблячих сердець!
* * *
Радій тим, що ти від Бога маєш,
Тим, що у руці своїй тримаєш,--
І не треба зайвого жадати:
Дякуй Богові за те, що дав,--
Адже міг Він і того не дати!
* * *
Я не знаю—що шукаю,
І не знаю—що знайду…
Знаю тільки: звідки вийшов—
Туди врешті і прийду,
Бо всім Тут одна Дорога—
З лона Бога—в лоно Бога!
* * *
Не тішать нас досяглі мети
І не щастує дана дань…
…А, може, щастя—це умерти
За мить до здійснення жадань?!
* * *
Кепський час,--та не журись,
Не край жалем груди:
З оптимізмом в даль дивись,--
Бо все так не буде!
…Буде сонця ще й тобі—
Вирішиш дилеми…
…А помреш—так далебі:
Жодної проблеми!!!
* * *
Ковтнув Час молодість мою,
Мов паща крокодила:
Давно там інша ходить Юнь,
Де наша Юнь ходила…
* * *
Де життя молоде—
Де тепер воно, де?!
…Зникло за небосхил—
Тільки дзвін, тільки пил!
* * *
…Якби хтось мене вбив—
Зла мені б не зробив:
Хто струїв мої дні—
Отой ворог мені!!!
* * *
В дитинстві всі—невігласи в розпусті,--
Бо так воно ведеться у віках…
…Казали, що знайшли мене—в капусті,
А Батько Матір товк—у буряках!
* * *
Казала колись Мати мені казку,
Що взимку в терні десь мене знайшла…
Давно забув я Материну ласку,
Давно вже й моя молодість пройшла!
І зникло все—неначе й не було…
І в Засвіт мені стелеться шлях новий…
Але і досі ще ятрить чоло
Причеплений колись вінок терновий…
* * *
На цвинтарі сиджу з пляшчиною вина,
З мерцями говорю—їх Душі мене чують…
І хороше мені з відбулими навік:
Вони не чинять зла, не брешуть, не катують!
* * *
Люблю живих! Ще більше люблю мертвих:
Бо хто живий—той завше чинить Зло,
Або від Зла чужого потерпає…
І тільки тут, на цвинтарі старому,
Панують вічний мир і благодать…
* * *
Ах, летів би, мов та птиця!—
Та кінчається життя…
І зникають наші Лиця
В неосяжжі Небуття…
* * *
Усе змиє дощ, все покриє сніг:
Сліди моїх ніг, сліди твоїх ніг…
Нас пов’є туман, нас покриє ніч—
І розтане чар дорогих Облич…
* * *
Ще зозуля кує нам—
Ще хвилиночка є нам…
Хто ж над нами заплаче—
Коли ворон закряче?!
* * *
Життя крутило, наче вир,--
І я чинив те зло вороже…
…Прощать мене не треба, Боже,--
У ненавмисність лиш повір!
* * *
Отак я і прожив, усіх вражаючи:
Чимало зла накоїв, не бажаючи…
І де тепер шукать мені агенції,
Що за гріхи дала би індульгенції?!
* * *
Так було—і так завше буде:
З ейфорії—та знов у твань…
Скільки зла натворили люди
З найшляхетніших поривань!!!
* * *
Вбива мене людська Несвоєчасність!—
А Долі все знущатися не досить…
Я й сам такий: завжди мене на лихо
У недоречну мить кудись приносить!!!
* * *
Нас покладуть колись у склепи,--
А Світ все так же буде жить:
Сміятись в радості й тужить,
Долать і створювать халепи…
* * *
І ходив я проти вітру,
Й плив я проти течії,
І чолом об мури бився
В фанатичній печії,--
І чого ж досяг я врешті
Дідьку лисому на зло?!—
Анічого!—Все на Світі
Залишилось, як було!!!
* * *
Хай від брехні-лукавства серце тужить,
Ти все ж мовчи про справжні почуття,--
Не розчаровуй Дурнів, любий Друже:
Це небезпечно для твого життя!!!
* * *
Усі ми є раби—
Понять, традицій, звичок,--
І в кожному сидить
Нікчемний Чоловічок…
* * *
«Іронічне»
--Треба жить—і чинити
Те, що чинить Сім’я:
Якщо всі лізуть в зашморг,--
То повішусь і Я!!!
* * *
…І які ж ті люди ниці:
Їм до смерті—три чисниці,
А вони гризуться люто
За дрібниці та дурниці!
* * *
Хочеш чи не хочеш,--а вклонись
Добрій чи недобрій своїй Долі,--
Бо дощу не скажеш: «Припинись!»
І не скажеш вітрові: «Доволі!»
* * *
У темну шафу Забуття
Іллюзії заперті…
Найкращі дні мого життя
Настануть після смерті!
* * *
Чому Душа все п’є оце вино шалене?
Чому Сумління щем—як прокурорська пісня,--
Ніби я винен в тім, що сталося до мене,
Що сталось при мені—і станеться опісля?!
* * *
ID:
805950
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 08.09.2018 18:54:25
© дата внесення змiн: 08.09.2018 18:54:25
автор: Елем Тахиров
Вкажіть причину вашої скарги
|
