Лови мій погляд своїм подихом,
хапай його близькість,
торкай його руками ніжно.
Із трепетом зірок вечірніх
закохуй у своє волосся.
Серед туману прокинься
й шукай мене пильно,
а я йтиму крізь скелі,
так важко йтиметься мені. Немає
відради там, де в містах канонади
не дають побачити з неба сни.
А ми знову з тобою удвох без кави.
В кавнику сухо, а я за твоїми
губами слідкую, твої зелена́ві барви ловлю.
А в душі течуть ріки і б’ються об каміння без ліку,
лиш би не потонути, лиш би вдихнути
запах меліси надвечір і розправити плечі.
Хай оголені трави, свіжі, пекучі, натхненні,
на ранок омиють стопи, що закохані в воду.
А я стану чудовим небесним твоїм сузір’ям,
хочеш рибами, скорпіоном чи терезами,
за нами схили, а гори поперед нами.
Не бійся, в руках стільки сили,
що можна земну кулю підняти.
Руками можна цілувати, обійняти і лікувати.
В одній руці світ заховався раптово -
а я за тобою, знову я за тобою.
2017
