Пам’яті дружини
На холоднім лежиш ти погості,
А на дворі зима та сніги,
Так до тебе вже хочеться в гості,
Та приїхать не маю снаги.
Знову сніг і мете завірюха,
Лютий справою добре вершить
І мороз дере щоки та вуха,
Що й сльоза мимо волі біжить.
Хоч знаходжусь я більше у хаті
Та красу заметілі дивлюсь
Як сніжинки пухкі, волохаті
Закружляли небесную вись.
Ліс покритий зимовим саваном
І ошатними стали двори,
До погосту я гостем не званим
Вже прийду весняної пори.
Коли вічність нас знов поєднає
Не в житті, а в землі й небесах,
Це ніхто достеменно не знає,
Лиш Господь сам стоїть на часах.
7.02. 2019р., Київ
Вражаючий вірш... 
