Живу і все частіше помічаю –
Не кожен із митців громадянин
Землі своєї. Тим не пробачаю,
Хто горя не відчув отих родин,
Що заплатили батьком, сином, внуком.
Мені не по дорозі з тим співцем,
Хто забуває про народу муки.
Такому кину докір у лице.
Глибоку рану у душі я маю,
Як хтось своє коріння забува,
На землю, котра у житті тримає,
Щоденно діжку бруду вилива.
Коверкаючи тата-неньки мову.
Він «Что ти? Как ти? – хоче всім сказать.
З такими важко клеїться розмова,
А в глибині душі гірчить сльоза.
28.12.2018
Ганна Верес (Демиденко).
Століттями нищилося українство,насаджувалася чужа мова і так звана культура,тож нічого дивного,що в душі гірчить сльоза,треба вчити їх бачити і чути...
Століттями нищилося українство,насаджувалася чужа мова і так звана культура,тож нічого дивного,що в душі гірчить сльоза,треба вчити їх бачити і чути... 
