Пр: Чи Ви чуєте, мамо,
Як я плачу частенько в подушку,
Чи Ви знаєте, рідна,
В яких тепер ранах душа?
Я вертаюсь в дитинство,
Коли Ви шепотіли на вушко
І тоді в світ казковий,
Чомусь я завжди вирушав…
Щоб прожити літа, коли скроні у сивих туманах,
Треба мати підтримку, яка при батьках в нас була.
Бо життя кожен день розставляє життєві капкани,
Та тепла, що у мами, тепер ні крихтини нема.
Бо дитяча голівка торкалась грудей, як бальзаму.
Десь дівалися болі, образи втікали кудись.
Через те навіть в старість, частенько пригадую маму,
І з своїми думками завжди піднімаюсь увись.
Вже голубкою сизою злинула мама у небо,
Немає матусі, немає давно на цім світі.
Бо з роками я в ній відчуваю щомиті потребу,
Тепер перед нею і Богом за все я в отвіті.
