Навчаючись в початковій школі ми були барвінчатами. Вивчали закони барвінчат, «подорожували» країною барвінковою, тобто щомісяця проводилися тематичні свята. Наприкінці навчального року нас (першокласників) було запрошено на загальношкільне дійство – День піонерії. Які ті піонери – з нас ніхто допуття не знав, але ми наввипередки спішили висловити своє захоплення тим, що будемо скоро варити кашу, як дорослі.
На стадіоні зібралися всі учні школи і вчителі, щось там розказували, співали та ми їх не дуже слухали. Після урочистої частини усі класи приймали участь у спортивних змаганнях. Цікаво було нам (дрібній комашні) нарівні з дядьками і тітками з червоної школи змагатися, але ми старалися з усієї сили, намагалися не підвести свій клас.
Поки ми бігали та скакали по траві ближче до акацій кипіла робота. Одинадцять вогнищ гріли своїм полум’ям боки великих чавунів у яких варилась надвірна каша. Старшокласники варили самі, середнім класам допомагали вчителі, а нам (малим зівакам) варили мами, які зголосилися взяти участь у такій важливій справі. Коли страва була готова ми сіли купою на розстелених ряднах, наминали кашу з хлібом та редискою, співали пісень, веселилися і раділи.
Коли всі скуштували каші на стадіоні запалили величезне вогнище всі стояли навколо і милувалися багаттям. Було відчуття згуртованості, дитячого щастя, передчуття веселого і теплого літа і радість що потім ми всі станемо другокласниками.
Прикро, що нічого кращого не придумали, різні скаути, козачата - все якесь штучне, немає того азарту, колективізму взаємовиручки, які були тоді, у нашого покоління!
Незабутнє враження залишалось від цього свята, адже ми самі приймали рішення, яку кашу варити, хто за що відповідає. Колориту дадавали спотивні змагання, гра "Зірниця" була Всесоюзною! Піонерське вогнище, пісні, танці робили це свято радісним і невимушеним, кожен веселився від душі!
