Хмари, мов птиці летять Небом.
Летять так швидко-швидко аж наздоганяючи Сонце,
яке ховається за Горами.
Скоро настане ніч
І воно розмалює Небо в темний оксамит.
Місяць їх колисатиме в своїх яслах.
Телятка лягатимуть спати і пригорнуться до своїх матерів.
Зелень дихає,
Річка співає на все село, пахне літом, дарує прохолоду.
Останні промінці гріють теплом,
дарують золото моїм очам.
Комахи дзвенять.
Де-не-де перегукуються люди:
вони створюють симфонію літнього вечора.
На душі так спокійно,
Немов в раю.
Земля кличе, Земля гукає.
Віддає енергію.
Я відчуваю як її серце б'ється в моєму.
І трапилась мені розмова між двома
Така далека і така відверта!
Сидів лелека поруч Місяця
І байку шепотів йому тихенько.
Сиділи у невидимім вікні
на нитці між прекрасними світами
Вони були братами уві сні
Земля і Небо заплелись руками.
(с) Ольга Баландюх, 27.07.20