Стрічаю часто горе-чоловіка:
Подертий одяг, низько – голова.
Портрет не називає його віку,
Й я подумки повторюю слова:
«Хто ти такий – людина чи істота,
І ким колись, у тім житті ще був?
Ім’я твоє яким було достоту?»
Читаю у очах його журбу.
А збоку світ зорить на чоловіка
Частіш – з презирством, а не співчуттям.
Чи знайде він колись для нього ліки,
Аби той повернувся до життя?
Й так хочеться його за плечі взяти,
Струснути і спитать: ти хто відтак?
Був правнуком козацьким, а чи зятем,
Для когось – батьком, сином, як-не-як?
Чому ж себе так опустив ти низько,
І як тепер звучить твоє ім’я?
Ідеш невпевнено, хоча й не слизько…
Де ж гідність загубив ти? Де сім’я?
Вогонь де той в очах, що волю гріє,
Котра тебе тримала на плаву,
Адже не просто ти пливеш – старієш,
Коли життя науку зрозумієш
Й помітиш над собою синяву?
9.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
