Німі дивились в воду береги,
Мов заворожені ранковою порою,
Туман, мов сивий дід, розлігся навкруги,
Дубовий гай тулився під горою.
Край неба заяснів і… в річку впав,
А з ним і осока, і сонні очерети…
Здається, мить відповідальна наступа,
Якій завдячують художники й поети,
Бо неможливо диво це забуть,
Де кожен кущ по дві голівки має:
Одна в воді, друга – на березі. Мабуть,
Краса ця все життя в полоні нас тримає.
Хмаринка, кучерява і легка,
В воді купалася, до сонця чепурилась,
В туман сховалась ніч, за гай тіка.
Зі сходу вже на день благословилось!..
27.08.2012
Ганна Верес (Демиденко).
